Стилі батьківського виховання. Консультація для вихователів та батьків

Сьогодні молоде покоління кожен виховує по-своєму: одні ґрунтуються на сімейних традиціях і виховують дітей подібно до того, як були виховані самі, інші з захопленням читають відповідну літературу, а хтось просто «набиває шишки», напрацьовуючи власний досвід. Існує декілька стилів батьківського виховання, які в тій чи іншій своїй варіації спостерігаються в кожній родині. Які вони, чим відрізняються, і як впливають на розвиток дитини?

Авторитарний стиль виховання дитини

Цей стиль виховання відрізняється встановленням жорстких правил, недотримання яких неминуче призводить до покарання дитини. У цьому випадку спілкування між батьками і дітьми, як правило, практично повністю зводиться до «ні», «не можна» і витісняється вимогами з боку батьків. Обговорення не допускаються. Безумовно, невід'ємним плюсом такого стилю виховання є дисципліна та послух дитини. Проте, якщо з віком дитини правила не змінюються і батьки все більше «закручують гайки», це може призвести до неприємних наслідків.

У таких сім'ях діти виростають похмурими, дратівливими, боязкими і замкнутими. При цьому, в залежності від характеру дитини, якісь з вищезазначених якостей розвиваються більше, якісь менше. Діти, які звикли підкорятися, залишаються пасивними і залежними під час підліткового віку та юнацтва, а часом і в дорослому житті. Інші ж обирають шлях агресії і бунтарства, тим самим висловлюючи протест караючому оточенню, в якому їх виростили. Такі діти починають грубити, прогулювати уроки, тікати з дому, а часом навіть зловживати наркотиками або алкоголем.

Що можна порадити авторитарним батькам? Насамперед - розсувати рамки відповідно до віку дитини. Дитина повинна відчувати хоча б якусь свободу. Нехай спочатку вона проявляється у виборі іграшок або одягу, після - у виборі друзів і організації дозвілля, ще через якийсь час - у можливості мати кишенькові гроші. Не менш важливо рахуватися з думкою дитини, запитуючи її, як вона ставиться до того чи іншого сімейного питання. Це допоможе її вирости зрілою і нести відповідальність за свої вчинки, а не боятися не послухатися батьків через страх понести покарання.

Гіперопікуючий стиль батьківського виховання

«Моя дитина гідна самого кращого і я готовий(-а) зробити для цього все!» Саме ця фраза найяскравіше описує даний стиль виховання. У таких сім'ях бажання дитини – це закон. Батьки ні в чому її не відмовляють і намагаються робити все для свого малюка: дати престижну освіту, купувати виключно дорогі речі. Словом, все – дітям, навіть якщо це коштує неймовірних моральних і фізичних витрат.

Будучи повною протилежністю попереднього, цей стиль так само є крайністю. Діти, які звикли до того, що їхні бажання здійснюються, неначе за помахом чарівної палички, виростають споживачами, егоїстами, інфантильними особами, які звикли лише брати. При цьому разом з тим, як росте дитина, ростуть і його запити, які вона не соромиться озвучувати, не замислюючись про те, чого це коштує батькам.

Ще один мінус - залежність, що межує з безпорадністю. В дитинстві мама і тато стежать за кожним кроком свого малюка, намагаючись всіляко його опікати і полегшувати життя. Захоплені своїм чадом батьки нерідко не звертають уваги на те, що дитина давно виросла, і продовжують вирішувати за неї проблеми. У результаті вже доросла дитина стає непристосованою до життя і не може самостійно приймати навіть найпростіші рішення.  

Що можна порадити гіперопікуючим батькам? Аналогічно попередньому випадку, варто змінювати свою поведінку і схему виховання дитини в міру того, як вона росте. Подобається опікати малюка? Будь ласка! Але доросла дитина безумовно повинна вміти піклуватися про себе сама. Зрештою, зав'язувати шнурки трирічним – це біль-менш нормально, а от «крихітці» у 5-6 років…? З цим завданням вона здатна впоратися самостійно. Головне - перестати думати про своє чадо як про безпорадну істоту, якій постійно потрібна допомога. Дуже важливо вчасно припинити нести відповідальність за невдачі та успіхи дитини, щоб не позбавити її можливості бути самостійною і відповідати за свої дії.

Індиферентний стиль виховання дітей

Даний стиль виховання описується одним-єдиним словом - «байдужість». Батьки не намагаються встановити для дитини будь-які обмеження, рамки поведінки або покарання. Як правило, індиферентними виявляються мами і тата, які дуже зайняті на роботі, ведуть активний спосіб життя або просто занадто занурені у власні проблеми. До такої міри, що на виховання дітей часу і сил просто-напросто не залишається. Звичайно ж, такі батьки практично повністю закриті для спілкування.

Що можна порадити індиферентним батькам? Трохи свободи для своєї дитини - це завжди добре. Однак, коли вона надана собі цілком і повністю, це може призвести не тільки до її замкнутості і відчуженості, але й до того, що вона, позбавлена порад з боку дорослих, ризикує піти з «неправильного» шляху. Батькам слід проявляти більше уваги до власної дитини, справлятися про її самопочуття і успіхи, допомагати і підтримувати.

                                            Гіперсоціальний стиль батьківського виховання
Батьки старанно вивчають різноманітну літературу і прагнуть не порушувати рекомендацій щодо «ідеального» виховання. Рамки поведінки, правила, вимоги і повчання - все береться зі сторінок книг і відповідає стандарту. У таких сім'ях діти виростають зайве «правильними», дисциплінованими і виконавчими. У повсякденному житті вони змушені придушувати свої бажання і стримувати емоції. В результаті дитина стане або надмірно замкненою у собі і організує все своє життя за правилами, які старанно для себе встановить, або ж висловить протест за допомогою агресії.

Що можна порадити гіперсоціальним батькам? Варто пам'ятати про те, що книги і рекомендації психологів по вихованню - це лише поради, а не суворі правила, у яких не буває винятків. Шукаючи в книгах і посібниках для батьків відповідь на запитання, як правильно виховати дитину, не слід забувати про просту істину: деколи голос серця і власна інтуїція - набагато кращі помічники у вихованні дітей.

Демократичний стиль виховання дитини

Діти і батьки однаково залучені в життя сім'ї, і частина обов'язків лежить на плечах підростаючого покоління. При цьому список прав і обов'язків, так само як і рамки дозволеного, розширюються по мірі того, як дитина дорослішає. Демократія в сім'ї передбачає окремі правила, які поширюються не тільки на дітей, але і на дорослих. Кожен із членів сім'ї віддає собі звіт у тому, що буде, якщо правила порушується, і згоден з цим не зі страху бути покараним, а з власної волі.

Багато психологів, які вивчають сімейні відносини, стверджують, що демократичний стиль виховання є найуспішнішим і комфортним для повноцінного розвитку дитини. Проте тут дуже важливо не переплутати демократію з розгульною вседозволеністю і чітко дотримуватися рамок. Крім цього, батьки повинні усвідомлювати, що діти і батьки - все-таки представники різних поколінь, а значить, є питання, які діти в силу свого віку не можуть бути залучені.

Що можна порадити демократичним батькам? Головне правило - баланс між тим, що дозволено, і тим, що немає; тим, що дітям потрібно говорити, і тим, про що їм знати ще не належить. Варто пам'ятати, що кожне покоління повинне вирішувати свої завдання, а відповідальність за сім'ю все-таки лежить на батьках. В іншому випадку демократія ризикує перетворитися на анархію.

Звісно, у вихованні дитини неможливо дотримуватися якогось одного стилю, і в різних ситуаціях батьки можуть застосовувати різні підходи. Таким чином, більшість методик батьківського виховання, які можна спостерігати в сучасних сім'ях, є змішаними. Отже, у будь-якому випадку, якого б стилю батькине прагнули дотримуватися, потрібно намагатися виховувати дитину не за принципом «так простіше», а в залежності від того, якою її очікують бачити в майбутньому і які б хотіли побудувати з нею стосунки в родині. Зрештою, найголовніше – погода в домі! 

Використані джерела

1.     http://divka.pp.ua/1530-stil-batkvskogo-vihovannya.html

2.     http://leleka.rv.ua/index.php?m=content&d=view&cid=562

3.     Журнал «Психолог дошкілля» №6\2017

Над консультацією працювала вихователь Новосад Т.В.