ЯК ВДОМА РОЗВИВАТИ ЗДІБНОСТІ ДИТИНИ

Здібності - індивідуально-психологічні особливості, які забезпечують легкість і швид­кість набуття знань, умінь і навичок, але не прирівнюються до них (за Б. Тепловим).

На думку вчених, здібності можуть існувати лише в постійному процесі розвитку. Здібність, яка не розвивається і яку людина перестає ви­користовувати на практиці, з часом втрачається. Тільки завдяки постійним вправам, пов'язаним із систематичними заняттями такими складними видами людської діяльності, як музика, технічна та художня творчість, математика, спорт тощо, особистість підтримує та розвиває в собі відпо­відні здібності. Тому чим раніше батьки почнуть розвивати здібності дитини, тим більше в неї шансів на успіх у подальшій діяльності й самореалізації.

Як відомо, маса мозку дитини при народженні становить 25% від маси мозку дорослої людини, але в два з половиною роки його маса зростає втричі, а в сім років становить уже 90% від маси мозку дорослого. Уявімо, скільки треба пізнати маленькій людині, щоб «заповнити» свій мозок. Ось чому так важливо допомагати дитині реалізувати її постійне бажання пізнавати, досліджувати навколишній світ.

Перші роки життя дітей - найблагодатнійший час, коли батьки мають можливість виховувати й розвивати їх, готуючи до життя. Якщо не починати це робити, коли дитина ще, як кажуть лежить упоперек лавки, надолужити втрачене згодом буде майже неможливо. У родині, де створені умови, що випереджують та стимулюють розвиток малюка, розвиваються його можливості пізнавати навколишній світ та проявляти себе у найрізноманітнішій діяльності.

Доведено: якщо батьки спілкуються з малю­ком від самого народження, сприймають його як рівного, то в дванадцять-чотирнадцять мі­сяців він уже спілкується за допомогою слів. А у віці до п'яти років стає справжнім «лінгвістом». Можливість розвивати дитину існує постійно. Важливо тільки правильно це робити.

Кожна, навіть зовсім буденна, ситуація з жит­тя дитини - чудова нагода для розвитку її твор­чих, інтелектуальних здібностей. Батькам лише треба спрямувати малюка, підштовхнути його до са­мостійного відкриття. Для прикладу розглянемо кіль­ка ситуацій.

Ситуація 1.

Маленька Даринка грається м'ячиком. Раптом він за­котився під канапу, але мама не поспішає на допомогу, спостерігаючи за донькою. Дівчинка хоче дістати іграшку - вона лягає на підлогу й зазирає під канапу. М'яч лежить біля самої стіни й рукою його не дістати. Даринка намагається дотягнутися, але марно. Мама непомітно для доньки кладе на підлогу довгу лінійку. Після багатьох невдалих спроб дитина раптом помічає лінійку. Можна «подовжити» руку, вирішує мала. Не одразу виходить відштовхнути м'яч, але коли все ж таки це вдається, радісна усмішка, відчуття перемоги осявають облич­чя Даринки. Чудовий результат!

Спостерігаючи за малюком під час таких ситуацій, можна переконатися, як зосереджено, напружено працює його розум і як швидко при цьому він розвивається. Не варто боятися перенавантажити чи перевтомити дитину.

Не робіть за малюка те, що він сам може зробити, не думайте за нього, якщо він може додуматися сам.

Ситуація 2.

Дворічний Дениско, тримаючи в руках ківшик з ком­потом, підходить до зачинених дверей і зупиняється, розмірковуючи, що ж робити, як відчинити двері. Мама вже ладна допомогти, але вчасно зупиняється, згадав­ши, що син має вчитися долати труднощі. Ситуація, зда­валося б, звичайна, але хлоп'я стоїть на порозі малень­кого відкриття. Дениско ногою намагається відчинити двері - не вдається. Тоді пробує, притуливши ківшик до грудей однією рукою, другою - відчинити двері. Але ж вони важкі, компот виплескується з нахиленої посу­дини. Прикро! Поряд сидить тато й підбадьорює: «Ану, синку, думай!». Нарешті хлопчина зрозумів, поставив ківш на підлогу та, відчинивши двері, підштовхує його вперед. Ура! Перешкоду подолано!

Усі щасливі - малюк, який самостійно зробив відкриття, батьки, які його підбадьорили, підтрима­ли, проявили щиру заці­кавленість, надихнули на раціональні дії. Головне пам'ятати: незаслужена похвала може тільки завдати шкоди. Активізація пізнаваль­ної потреби, прагнення до самого процесу пізнання можливі лише в тому разі, якщо дитина відчуватиме задоволення від розумо­вого зусилля. Пізнавальна потреба тому й проявляється, роз­вивається, закріплюється як потреба, бо разом з нею включається меха­нізм позитивних емоцій. А без емоцій неможлива жодна потреба, в тому числі й пізнавальна.

Значну частину часу, що передує вступу до школи, дитина, як правило, проводить у спіл­куванні зі своїми батьками. Тому важливо, щоб дорослі правильно добирали завдання, придумували відповідні ігри, бо буває так, що зіткнувшись з допитливістю дитини, вони іноді розгублюються, не знають, що робити, побою­ються, що в них не вистачить знань, терпіння й умінь. Справді, знання й уміння не завадять, але ж для малюка будь-яка оповідка, казка або завдання, почуті від батьків, - найбільша ра­дість та задоволення.

Існує безліч ігор та вправ, які сприяють розвитку фізичних, інтелектуальних, художніх і творчих здібностей. Пропонуємо деякі з них, доступні навіть наймолодшим.

Веселий м'ячик

Нехай малюк пострибає на місці та покаже, як стрибають м'ячики: маленькі - швидко-швидко, великі - повільніше.

Гарний метелик

Запропонуйте дитині, широко розкинути руки в сторони, «підлетіти» до квітки, присісти, «скуш­тувати» нектару, піднятися й полетіти далі.

Хованки з лялькою

Заховавши улюблену іграшку малюка, попро­сіть його знайти її. Коригуйте напрям руху лег­кими підказками.

Різноколірні кубики

Доберіть кубики за кольорами (не більше від трьох кольорів водночас: червоні - до червоних, сині - до синіх, зелені - до зелених), за вели­чиною (маленькі - до маленьких, великі - до великих). Спочатку виконуйте завдання разом з дитиною, а потім нехай вона виконає ваші вка­зівки самостійно.

Умілі пальчики

Виліпіть разом з малюком із пластиліну «ла­сощі» для ляльки: бублики, колобки, коржики, булочки, тістечка, цукерки, тортики тощо. Пред­мети мають бути дрібні, але різної форми.

Складаємо казку

Діти змалечку починають цікавитися літера­ми, цифрами. Можна запропонувати малечі ра­зом скласти казку про рослини, тварини, птахи, літери, цифри.

Сьогодні, на жаль, більшість батьків, зай­няті та втомлені повсякденними життєвими клопотами, неуважні до проблем своїх дітей, тож обмежують свій виховний вплив лише за­боронами та проявом невдоволення поведін­кою дитини, інша крайність - занадто амбітні, не в міру заклопотані успіхами своїх дітей. У таких сім'ях вимоги до малят завищені, їхніх можливостей не знають та не розуміють, імо­вірно, що такі батьки колись самі не реалізу­вали себе в якійсь сфері діяльності й настир­ливо нав'язують свої нездійснені мрії синові чи доньці. Дитині водночас наймають кількох ре­петиторів, щоб була ще розумнішою, навчають її музики, щоб розвинути слух, водять до тан­цювального класу, щоб насолоджувалася гармонією рухів, і в басейн, щоб загартовувалась, була здоровою і дужою. Здавалося б, усе доб­ре. Але ж чи не забагато для однієї дитини?

Тож варто шукати золоту середину: намага­тися піднятися до свого малюка, зрозумівши його душу, рости разом з ним і завдяки йому, виховувати його, виходячи зі здорового глузду та його індивідуальних особливостей. Потрібно розширювати свої педагогічні знання й уміння, звертатися до спеціальної літератури, встанов­лювати тісний і постійний контакт з педагогом, психологом, іншими батьками й разом розро­бляти єдину стратегію розвитку дитини.

Маємо розуміти: задатки дитини можуть не стати визначними здібностями, якщо батьки своєчасно не помітили їх, не допомогли дити­ні розвинутися. Тож, підтримаймо своїх дітей на шляху їх успішного зростання й особистісного становлення!

Підготувала вихователь Шум М.М.