Законодавча і нормативно-правова база інклюзивної освіти в Україні

У 1991 році Україна здобула незалежність та обрала курс на розбудову відкритого демократичного суспільства.  Разом з цим у країні активізувався рух за права дітей з порушеннями психофізичного розвитку, зокрема дітей з інвалідністю, навчатися разом із своїми однолітками та користуватися усіма ресурсами, які є у місцевій громаді. Звісно, здебільшого  ініціаторами цього руху стали громадські організації, насамперед, організації батьків дітей з особливими освітніми потребами.

Ратифікація Україною міжнародних документів у сфері захисту прав людини, зокрема Конвенції ООН про права дитини у 1991 році, створила підґрунтя для подальших дій з обстоювання права на освіту для усіх дітей, в тому числі дітей з інвалідністю.

У 1996 році Конституція України закріпила право на освіту (стаття 53) та право на соціальний захист (стаття 46).

У 2009 році Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права осіб з інвалідністю і взяла на себе міжнародні зобов'язання забезпечити інклюзивну освіту на усіх рівнях системи освіти, як зазначено у статті 24 «Освіта» цієї конвенції.

Можна стверджувати, що основні зміни у державному правовому полі у сфері інклюзивної освіти розпочалися саме у 2009 році. Так, у липні 2010 року в законодавче поле України вперше ввели «інклюзивна освіта», а класифікатор професій доповнили посадою «асистент вчителя».

1 жовтня 2010 року затвердили концепцію розвитку інклюзивного навчання, в якій було зазначено основні принципи розвитку інклюзивної освіти, шляхи її впровадження та очікувані результати.

Важливим документом, який визначив умови організації інклюзивної освіти, став «Порядок організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах», затверджений у серпні 2011 року. Саме у цьому документі вперше було зазначено такі поняття, як «індивідуальна програма розвитку» та «індивідуальний навчальний план», а також наголошено важливість асистента вчителя у забезпеченні особистісно-орієнтованого процесу навчання. У серпні 2017 року були внесені зміни до цього документу щодо мови викладу: термін «вади розвитку» замінили на «порушення розвитку» як такий, що більше відповідає соціальній, а не медичній моделі розуміння інвалідності. Також змінили структуру індивідуальної програми розвитку, зазначили кількість годин на корекційно-розвивальні заняття тощо.

У серпні 2012 року затвердили Державну цільову програму «Національний план дій з реалізації Конвенції про права інвалідів на період до 2020 року». У ній зазначили  шляхи забезпечення основних прав і свобод осіб з інвалідністю.

Національна стратегія розвитку освіти України на період до 2021 року, затверджена указом президента України у червні 2013 року, також наголошує на розширенні практики інклюзивного навчання у дошкільних, загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладах; забезпеченні архітектурної, транспортної та інформаційної доступності освітніх закладів.

У 2015 році на засіданні Комітету ООН з прав людей з інвалідністю заслухали два звіти з виконання Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю - державний і альтернативний (звіт, підготований громадськими організаціями). Після надання Комітетом відповідних рекомендацій, у 2016 році було затверджено  план заходів з їхнього виконання на період до 2020 року. Серед них - забезпечення доступності - як фізичної, так і  інформаційної.

Важливим документом, який забезпечив можливість надання додаткових послуг дітям з особливими освітніми потребами в умовах інклюзивного навчання, стала Постанова Кабінету Міністрів України, прийнята в лютому 2017 року. Вона затвердила порядок та умови надання субвенції для державної підтримки особам з особливими освітніми потребами з державного бюджету місцевим бюджетам. 

У липні 2017 року прийняли інший важливий документ - Постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про інклюзивно-ресурсний центр». Завдання цього центру - не лише здійснювати комплексну оцінку  дітей з особливими освітніми потребами з метою визначення їхніх додаткових потреб у процесі навчання, а й надавати методичну допомогу педагогам, консультувати батьків.

Приємно, що усі ці численні зміни у законодавстві України, які відбувалися майже десятиліття, закріпили  у новому Законі України «Про освіту», прийнятому у вересні 2017 року. Саме у ньому і визначили основні поняття у сфері інклюзивного навчання. А також наголосили на рівних умовах доступу до освіти та на обов'язку держави створювати умови для здобуття освіти особами з особливими освітніми потребами з урахуванням індивідуальних потреб, можливостей, здібностей та інтересів. 

Звісно, прийняття Закону «Про освіту» не завершує процес узгодження національного законодавства з міжнародним, як і не забезпечує усі умови для організації успішної інклюзивної освіти. Але це значний крок на шляху до запровадження інклюзивної освіти в нашій країні. 

Автор: Наталія Софій, кандидат педагогічних наук, директор Всеукраїнського фонду «Крок за кроком»