Самостійна музична діяльність дітей: організація роботи, планування (Методичні рекомендації для вихователів)

Самостійна музична діяльність виникає безпосередньо за ініціативою дітей. Кожна дитина прагне по-своєму відтворити те, з чим познайомилася на музичному занятті, вона наполегливо повторює елемент танцю чи підбирає мелодію на музичному інструменті  та ін. Такі вправи стають ніби продовженням занять, їх можна розглядати як елементи самонавчання.

Особливо різноманітно можуть виявити себе діти в сюжетно-рольових іграх, в основу яких покладено яскраві враження після свята, розваг, музичних занять, перегляду телепередачі  та ін. Сюди належать ігри в «концерт», «музичні заняття», «загадки» тощо.

Спостерігаючи за іграми дітей, вихователь весь час керує ними і тактовно допомагає дітям у творчій самостійній діяльності, враховуючи інтереси і здібності кожного. Необхідно створити відповідні умови: визначити місце в груповій кімнаті, де діти можуть гратися, невимушено діяти; підібрати потрібну кількість ігрового матеріалу.

При самостійній музичній діяльності діти з власної ініціативи співають, водять хороводи, підбирають легкі мелодії на металофоні, виконують нескладні танці. Вони можуть самі організувати ігри в «концерти», «театр», «виставу» (з іграшками, з плоскими фігурками, з ляльками).

Джерелом виникнення захоплення дитини музикою є насамперед музичні заняття. Тут діти розучують різноманітні пісні, ігри, танці. Знання, здобуті на заняттях, діти переносять у самостійну діяльність. Наприклад, на занятті діти часто співають у супроводі інструмента. Та коли їх вчитимуть співати без супроводу хором і індивідуально, діти самі зможуть за своїм бажанням співати у групі без підтримки фортепіано.

Багато дітей люблять танцювати, марширувати під музику. Але якщо вони навчаться наспівувати танцювальну мелодію, марш, то вже зможуть без допомоги дорослого супроводжувати рухи своїм співом.

Інше джерело, що підтримує самостійні музичні вправи дітей,- це свята, розваги. Це яскраві сторінки життя дитини. Багато вихователів помічають, що після проведення свят діти відразу ж відгукуються на них у своїх іграх. Чим яскравіші враження дітей, тим цікавіша їхня гра.

Музичні ігри і танці відкривають великі можливості для самостійних дій дітей. Часто їх включають у сюжетно-рольові ігри, і часом танець, спів займають провідне місце. Серед ігор основне місце займають ігри в «музичні заняття» і «концерти», що ґрунтуються на досвіді, якого діти набули головним чином на заняттях.

Граючись у «музичні заняття», діти розподіляють ролі вихователя, музичного керівника. У процесі гри копіюють структуру заняття, поведінку й інтонації дорослих. (Наприклад, двоє дівчаток, виступаючи в ролях «музичного працівника» і «вихователя», садовлять перед собою ляльок і починають розучувати пісню М. Красєва «Осінь». Одна з них каже: «А тут співайте тихіше, мовби це луна»).

У «концерті» діти організовують чергування різних «номерів», які виконує група дітей - «артистів» - для своїх товаришів - «глядачів», з обов'язковою участю «ведучого». Одним з варіантів музичної-гри можна назвати «оркестр»: вибирають диригента і музикантів, які виконують нескладну пісню, відстукують ритм на музичних інструментах чи кубиках.

У самостійну діяльність діти часто включають музично-дидактичні ігри, які розвивають у них здатність до сприймання, розрізнення основних властивостей музичного звуку: «Музичне лото», «Здогадайся, хто співає», «Два барабани», «Тихше - дужче в бубон бий», «Назви пісню за картинкою» та ін. Наприклад, у грі «Два барабани» одна дитина відстукує на барабані ритмічний малюнок, інша точно його відтворює або одна дитина виконує нескладну мелодію на металофоні, інша викладає ноти-кружечки на фланелеграфі, відображаючи напрямок мелодії та її ритм.

Діти в самостійній діяльності часто вдаються до гри на дитячих музичних інструментах. Вони грають на металофонах, гармошках, баянах, тріолах, саксофонах, кларнетах, сопілках, дитячих піаніно, роялях, бубнах, барабанах, цитрах, гуслях та ін., на яких виконують поспівки, пісеньки, вивчені в дитячому садку чи десь почуті, можуть «створити» і свої.

У самостійній практиці дітей може бути і слухання музики. Вихователь на їхнє прохання використовує програвач, магнітофон і всі разом слухають вокальну, інструментальну музику у виконанні майстрів мистецтв.

Керування дитячою музичною грою значно відрізняється від прийомів виховання та навчання на заняттях. На заняттях дорослий визначає зміст і форму організації музичної діяльності дітей. У самостійній діяльності дитина сама обирає собі заняття, визначає і реалізує свої задуми.

Та це не означає, що вона полишена сама на себе, що дорослий не допоможе їй у потрібний момент. Просто змінюється характер керівництва, який стає непрямим, опосередкованим:

по-перше, вихователь намагається впливати на музичні враження дитини, які вона винесла з дитячого садка і сім'ї, вносити в них корективи, збагачувати їх;

по-друге, він організовує умови, що сприяють розгортанню діяльності дітей за їхньою ініціативою;

по-третє, вихователь повинен бути тактовним, стати мовби співучасником дитячих ігор.

Самостійна музична діяльність вимагає створення певних зовнішніх умов, певного матеріального середовища. Дітям важливо мати свій «музичний куточок». У розпорядженні дітей має бути невелика кількість інструментів, настільних музично- дидактичних ігор та різних саморобок (ноти, піаніно з намальованою клавіатурою, нотне лото і т. ін.).

Плануючи прийоми керування музичною діяльністю дітей, вихователь звертає увагу на такі моменти: що треба внести нового в обладнання музичної діяльності (інструменти, підручні предмети, саморобні іграшки і т. ін.); в якому порядку доцільніше це зробити, за ким треба спостерігати, щоб з'ясувати інтереси, нахили дітей; якому видові діяльності віддають перевагу діти і чи не однобічні їхні інтереси.

Як було показано, за загальну постановку самостійної діяльності відповідає вихователь. Щоденна робота з дітьми, знання їхніх інтересів і здібностей дають можливість вихователеві виконувати своє завдання якісно і відповідально.

Музичний керівник бере активну участь в розвитку самостійної музичної діяльно­сті дітей. Він забезпечує на заняттях засвоєння необхідного репертуару, способів музичної діяльності допомагає вихователеві підвищити якість його співу, танцю, гри на інструментах. Спільно продумується планування роботи, організація зон у приміщенні групи, де дітям можна буде займатися музикою. Він заходить у групи і спостерігає за дітьми. Адже багато в своїх заняттях можна оцінити інакше, коли бачиш, як діти реагують на них, чого вони навчилися і, основне, чи виробилась у них потреба самостійно займатися музикою. Адже це один з основних показників того, що музичне виховання будується правильно. Тільки в спільній роботі музичного керівника і вихователя запорука успіхів дітей.

Підготувала  музкерівник Федькевич І.В.