Дитина з розладами аутистичного спектра у звичайному ЗДО: що має знати вихователь

Марія Сторожук,  науковий співробітник

лабораторії психології дошкільника  Інституту психології імені Г. С. Костюка

НАПН України,  психолог Центру Нейропедіатрії, Київ

Щороку в Україні кількість дітей із розладами аутистичного спектра (РАС) зростає. РАС - психічне порушення, для якого властиві аномальна поведінка й труднощі у соціальній взаємодії. Від дитини з нормотиповим розвитком дитина з РАС зовнішньо нічим не відрізняється. Утім, вона може важко йти на контакт, тривалий час не говорити, часто повторювати однакові рухи. Також вона може негативно відреагувати на гучні звуки або світлові подразники. Дитину з РАС нерідко вважають дивакуватою, оскільки вона може бігти невідомо куди, кричати, бо не вміє словесно висловити свої думки та бажання. Зазвичай це має дивний вигляд. Здебільшого діти із РАС живуть у своєму особливому світі.

Які методи корекції РАС варто застосовувати

Нині РАС діагностують у дітей у півтора-трьохрічному віці, адже перші ознаки психічного порушення з'являються саме у цей віковий період. Якщо діагноз встановлюють дворічній дитині, то фахівці одразу розпочинають інтенсивну терапію, зокрема за допомогою апаратних методів корекції. «Вчасна корекція аутизму дає змогу зменшити прогресування розладу», - зазначає клінічний психолог Олександр Сторожук, один із перших вітчизняних фахівців, хто впроваджує метод біоакустичної корекції (БАК).

Суть методу БАК полягає в тому, що фахівець за допомогою спеціальної комп'ютерної програми перетворює на звук сигнали мозку, які він отримав з електроенцефалограми пацієнта (ЕЕГ). У разі зворотного впливу звуку на нейрони мозку відбувається мимовільна саморегуляція організму, про яку свідчать показники ЕЕГ. Крім цього, БАК підвищує активність мозку, посилює пам'ять та концентрацію уваги. Водночас БАК гармонізує та заспокоює пацієнта, адже під час процедури він, так би мовити, слухає «музику» власного мозку.

Утім, БАК - не єдина апаратна методика, яку доцільно використовувати для корекції РАС. Батькам варто звертатися до фахівців, які працюють у цій галузі, аби знайти методику, що буде ефективною саме для їхньої дитини. У будь-якому разі робота з дитиною з порушенням психофізичного розвитку має бути комплексною. Тому паралельно з апаратним чи медикаментозним лікуванням варто залучати дитину до логопедичних і психокорекційних занять, залежно від прояву симптомів.

Слід також подбати про психологічний стан дитини з таким розладом, адже слід адаптувати її до соціального оточення. Дитина з РАС прагне, аби її розуміли: вона хоче говорити, але не може. Тож до такої дитини потрібно знайти індивідуальний підхід. Інклюзивна форма навчання найбільш ефективна для аутистичної дитини, оскільки у неї поступово формується модель здорового повноцінного способу життя.

Для дитини з РАС важливо перебувати у середовищі, якому властива більш функціональна модель поведінки. Дитина з вираженими комунікативними труднощами не пристосована до життя в дитячому колективі й не має позитивного досвіду перебування в ньому. Як наслідок, вона не може набути потрібних навичок спілкування, розуміти і враховувати бажання та інтереси інших. У майбутньому ці проблеми лише посиляться. Тож бажано, аби до вступу до школи така дитина встигнула набути комунікативного досвіду хоча б частково.

Медикаментозне й апаратне лікування та психофізіологічна корекція - основа реабілітації дитини з РАС. Утім, завдання педагогів, які працюють в інклюзивних групах, - не лише проводити індивідуальну терапію дитини, а й навчати її.

Що властиво дитині з РАС

Діти з РАС різні: одні можуть мати тяжкі порушення поведінки та значну/помірну розумову відсталість, а другі, навпаки, низький рівень порушень поведінки й збережений інтелект, як-от діти з синдромом Аспергера. Часто діти мають комплесний діагноз і тоді РАС накладається на інші розлади чи захворювання, наприклад, епілепсію, синдром дефіциту уваги та гіперактивності, порушення обміну речовин, вірусні захворювання тощо.

Функціональний стан дітей з РАС різний, проте їм властиві три спільні риси:

  • явні недоліки та порушення у сфері взаємодії та соціальної поведінки;
  • затримка розвитку мовлення та здатності спілкуватися, дефекти мовлення;
  • обмежена, стереотипна поведінка й інтереси.

Крім цього, аутистична дитина:

  • замкнута, проводить чимало часу наодинці;
  • не цікавиться нічим, окрім предметів, з якими взаємодіє під час стереотипної гри;
  • схильна до жорстко завчених маршрутів;
  • впадає в істерику, якщо дорослі роблять щось не так, як вона хоче (бо вона так знає/звикла);
  • пробує неохоче щось нове;
  • рухає руками й водночас дивиться вбік;
  • уникає зорового контакту та дотиків або ігнорує їх.

Як встановити контакт

Найліпший помічник педагога під час роботи з аутистичною дитиною - особистий досвід спілкування з дітьми, терпіння та вміння спостерігати.

  • Помічати деталі. Слід уважно поспостерігати за дитиною кілька днів. Варто звернути увагу на характер та ритм її переміщень по груповому приміщенню, помітити, які предмети її приваблюють. Також варто з’ясувати, чи однаково негативно дитина реагує на дотики до різних частин тіла, чи подобаються їй віршики та пісеньки, чи полюбляє вона, коли її лоскочуть, підкидають вгору або розгойдують.

  • Не квапитися. Інколи з дитиною слід посидіти мовчки, доки вона не буде перевтомлюватися від присутності педагога й не тікатиме, коли він наближатиметься. Якщо контакт з дитиною з якихось причин порушився, варто почати спочатку — сісти на місце й спостерігати, доки дитина знову не боятиметься.

  • Повторювати стереотипні дії. Якщо дитина любить гладити предмети, стукати ними і слухати їхнє звучання, гратися з водою, піском або дивитися на відблиски й тіні — все це можна використати для того, щоб встановити міцну взаємодію. Слід приєднатися до заняття дитини, проте не коментувати її дії надто голосно. Приміром, можна разом гратися з піском — пересипати, просівати, підкидати його. Як і будь-яка взаємодія з дитиною, такі стереотипні примітивні дії педагога мають бути емоційно насиченими, живими.

  • Проводити сенсорні ігри. Ефективний матеріал для сенсорних ігор — крупи. Можна, приміром, заховати дрібні предмети в сенсорному басейні з крупою й запропонувати дитині відшукати їх. Якщо дитина обертається навколо своєї осі, щось лепече чи наспівує — можна повторювати за нею. Спочатку слід копіювати звуки дитини максимально точно: якщо це не зумовить у неї негативної реакції, варто спробувати урізноманітнити їх. Відтак можна проплескати простий ритм: якщо дитина приєднається — варто продовжувати. Найголовніше під час такої взаємодії — розділяти переживання дитини. Розділене переживання — основа для появи розділеної уваги, на основі якої формується інша діяльність дитини.

  • Зацікавлювати дитину. Якщо дитина уникає сенсорних ігор, не любить бруднити руки, проте допускає ігри з предметами — цим також можна скористатися, аби налагодити взаємодію. У такому разі вихователь має спробувати розширити гру. Наприклад, сісти поруч з дитиною й складати з незначущих для неї іграшок такі самі ряди чи фігури. Приміром, якщо дитина викладає лише довгасті предмети, вихователь може обрати кубики чи кола. Основне завдання педагога під час такої гри — привернути увагу дитини до себе, зацікавити її.

Утім, завдання педагога - не вилучити стереотипну гру з діяльності дитини, а навпаки, поступово розширювати її - вносити доповнення і сенс. У міру того, як у дитини з'являтимуся інші види діяльності, стереотипна гра пом'якшиться. Дитина з РАС бачать сенс будь-якої діяльності лише тоді, коли та заздалегідь чітко запрограмована. У такому разі вона бачить план дій і стає спокійнішою. Таким сенсом педагог має наповнювати будь-які завдання дитини.

З якими труднощами можна зіткнутися

 Чутливість. Побутова адаптація дитини з РАС особливо складна, адже така дитина не просто чутлива до нової обстановки, а й вимагає, аби дорослі дотримувалися звичних дій та деталей під час усіх процедур та щоденних завдань. Така дитина зазвичай перебірлива у їжі та відмовляється скуштувати нові незвичні для неї страви, їй нерідко потрібен певний горщик. А звичайне перевдягання в групі - зняти колготки і одягти шкарпетки - може стати для неї справжньою проблемою.

Повільність. Зазвичай адаптуватися до садка такій дитині заважає крайня повільність. Така дитина може здаватися розгубленою, не розуміти вимог. Вихователь має стежити за активністю дитини, оскільки вона здебільшого припинить діяти, якщо не отримає від дорослого словесного підкріплення.

Відстороненість. Ще одна проблема - входження в групу інших малюків, неможливість піти з групи. Зазвичай вихователі та батьки стверджують, що дитина з РАС проводить час подалі від інших дітей, не долучається до загальних ігор, байдужа до всього. Однак, хоча така дитина сторониться оточення, вона дещо сприймає і чує. Наприклад, вдома вона може вокалізувати мотив пісні, яку діти вчили в садку.

Страх та агресія. Якщо з дорослим, який поводиться правильно та обережно, дитина з РАС може встановити контакт, то її взаємини з однолітками складаються значно важче. Така дитина зазвичай боїть­ся інших дітей - їхніх гучних голосів, різких рухів, імпульсивної поведінки. Також вона може відчути збудження від великої кількості дітей, метушні, галасливості, рухливої гри, правил якої зазвичай не розуміє. Нерідко у дитини виникає генералізована агресія: вона може розкидати іграшки, жбурляти предмети, проявляти фізичну агресію.

Як допомогти дитині адаптуватися

Аби полегшити адаптацію дитини із РАС до звичайного ЗДО, потрібно об'єднати зусилля її рідних та працівників закладу - педагогів, психолога, вихователя-методиста.

Варто встановити й регулювати час, який дитина проводитиме в ЗДО, аби не перенаситити й не перевтомити її перебуванням у великій групі дітей, запобігти можливим афективним зривам. Водночас варто регулярно відвідувати ЗДО й дотримуватися певних режимних моментів. Це створить певний стереотип, забезпечить дитині стабільність та комфорт.

Діти з РАС - доволі розмаїта група, як з точки зору соціального функціонування, так і інтелектуального. Тому до такої дитини необхідно знайти індивідуальний підхід, зокрема спочатку, коли вона лише починає відвідувати ЗДО. Найперше, слід ретельно вивчити її діагноз, з'ясувати специфічні потреби та можливості, а відтак розробити індивідуальну систему навчання та виховання. Також варто адаптувати навчальні матеріали до потреб та інтересів дитини й водночас враховувати різні затримки її психічного та фізичного розвитку.

Якщо дитині з комунікативними розладами подобається щось колекціонувати, то її можна і доцільно залучати до роботи, яка передбачає сортування предметів. Така дитина може стати безцінним помічником вихователя, коли потрібно, наприклад, розкласти олівці за кольором, кубики за розміром, шаблони за формою.

Нерідко аутистична дитина погано відчуває власне тіло, має порушення просторової орієнтації. Тому корисно розмістити в груповій кімнаті кілька дзеркал на рівні очей дитини. Час від часу вихователь може привертати увагу такої дитини до її відображення.

Кожна зустріч з особливою дитиною унікальна. Дитина з РАС хоче ліпше зрозуміти і пізнати світ, у якому вона живе. Якщо знати загальн закономірності та особливості розвитку дитини й мати у скарбничці «набір» педагогічних прийомів, то навіть у найскладніших і найнепередбачуваніших випадках можна підібрати ключик до її серця.

Спробуйте дати відповідь на запитання тесту. Під час взаємодії з дитиною, яка має аутистичний розлад, психологу слід:

  • вилучити стереотипну гру з діяльності дитини
  • поступово розширювати стереотипну гру, вносити у неї доповнення та сенс
  • підлаштовувати дитину під режим ЗДО та залучати її до спілкування з іншими дітьми

Використане джерело: https://epsiholog.mcfr.ua/article.aspx?aid=699030