Примхи та впертість дошкільнят: причини і прояви. Консультація для батьків

Усім батькам дошкільнят знайомі дитячі вередування, капризи та впертість. Примхи можуть проявлятися по різному: іноді дитина висловлює своє невдоволення на все на світі - вона весь час хникає і ниє, відповідає характерними спалахами гніву на будь-яку вимогу дорослого, незалежно від того, чи просять щось зробити, чи забороняють що-небудь.   

Чому виникають дитячі капризи і як їх позбутися?

  • Дитина вередує, якщо батьки не вміють говорити з малюком його мовою - мовою гри.
  • Дитина вередує, якщо батьки впливають на дитину такими засобами виховання, які не відповідають віку дитини.
  • Часто діти вередують перш, ніж захворіти. У такому випадку знизьте рухову активність дитини, переключіть її на спокійне заняття.
  • Якщо стиль спілкування дорослого і дитини відрізняється непослідов­ністю, то капризів не уникнути.
  • Намагайтесь, щоб дитина була чимось зайнята.
  • Дотримуйтесь режиму дня.
  • Як тільки дитина починає вередувати, залишайтеся поруч, дайте її зрозуміти, що ви її розумієте. Обійміть малюка, запевніть у своїй любові і намагайтеся відволікти від капризу, що так розбурхав його. Однак нічим не винагороджуйте дитину.
  • Якщо Вам не вдалося зробити це, дайте дитині спокій, не звертайте на неї уваги. Дайте відвести душу, але не беріть в цьому участі.
  • Не намагайтеся в цей час що-небудь доводити своїй дитині - це даремно. Сварка не має змісту, фізичні покарання (ляпаси) ще більше її розбурхають.
  • Будьте з дитиною наполегливі. Якщо Ви сказали «ні», дотримуйте слова, будьте послідовні.
  • Не здавайтеся, навіть якщо напад у дитини відбувається в громадському місці. Найчастіше допомагає тільки одне - взяти її за руку й повести.
  • Коли малюк заспокоїться, поговоріть із ним ласкаво. Розкажіть йому, як Вас засмутило, що він так себе поводив. Висловіть упевненість, що надалі він буде поводитися краще. Запевніть дитину, однаково її любите і переконані, що вона поводитися добре, навіть якщо щось буде не так, як їй хочеться. Подібна розмова з малюком необхідна, щоб у нього не виникло почуття вини, як це нерідко трапляється після бурхливих сплесків гніву.
  • Не сприймайте вередування дитини як побажання вас розсердити.
  • Вірте, що малюк обов'язково виросте і припинить вередувати, якщо ви йому допомагатимете.

Схильність до капризів пов'язана з віковими особливостями дітей: чим молодша дитина, тим яскравіше у неї виражені процеси збудження, а у зв'язку з цим - імпульсивність, нестриманість. Капризи, що виникають в дитини 2-3 років, швидше за все, є виявом кризи трьох років, коли малюк прагне бути самостійним. Батькам важливо в цей момент зрозуміти, що їхнє маля підросло і вимагає нового до себе ставлення.

     Найпоширеніші помилки батьків, що провокують надмірну впертість дітей:

  • Значна кількість вимог і заборон. У дитини майже не за­лишається вибору: чи продовжувати бути впертою, чи постійно підкорятися.
  • Відсутність заборон. Ця ситуація не менш складна. У та­кому випадку своєю впертістю дитина прагне знайти опору в батьках, примушує їх нарешті проти­стояти собі. В основі цієї поведінки лежить страх: «Я сильніший від дорослих, отже, вони не можуть мене захис­тити».
  • Порушення звичного порядку. Це спричиняє тривогу й впертість.
  • Упертість батьків. Адже до­рослий залишається для дитини зразком для прикладу і малюк мимохіть копіює його поведінку. І якщо дорослий наполягає, що ж тоді робити дитині, як не повторювати його дії?

Переваги й перспективи «впертого» характеру дитини

Як не парадоксально, але неслухняність та впертість у майбутньому можуть виявитись найбільшими чеснотами дитини. Такі діти зазвичай самовмотивовані та спрямовані на реалізацію власних цінностей, тож часто виростають лідерами. Дослідження свідчать, що непокірні, невгамовні, ініціативні діти, схильні ставити під сумнів авторитет інших і кидати виклик усталеним переконанням, - у дорослому віці дуже часто досягають особистого й матеріального успіху, продукують прогресивні нові ідеї, вдало розпочинають та ефективно керують власними бізнес-проектами тощо.

З огляду на це втомленим і знервованим батькам упертої дитини варто якось вдати, ніби вони дивляться у майбутнє через «чарівне» скло. Уперта дитина, якщо з нею говорити дружньо й терпляче, роз'яснювати, цікавитися її душевним станом, допомагати порадою, може швидко виправитися і змінити нікому непотрібну впертість на позитивні якості: наполегливість та завзятість.

Отже, слухняність не завжди є бажаною поведінкою, до якої необхідно прагнути. Позаяк інколи слухняність означає, що дитина виконує те, що їй каже хтось доросліший чи сильніший, - без запи­тань, усупереч переконаності у протилежному або на шкоду іншим і чи самій собі. Звичайно, батьки мають наполягати на тому, щоб діти слухались, коли їхньому життю може загрожувати небезпека (брати за руку, переходячи вулицю; втри­мувати, коли ті намагаються схопити гострий край ножа або гарячу праску). Але при цьому і батьки мають «хапати за руку» не дітей, а самих себе, коли йдеться про буденні речі, та пам'ятати найважливі­ше: слухняність є результатом довіри, а не зламаної волі!

Плекайте допитливість. Пам'ятайте, що вперта дитина зазвичай прагне про все дізнаватися на власному досвіді, експериментально перевіряти все, про що їй кажуть. Тож якщо немає серйозної небезпеки для життя чи здоров'я дитини, варто дозволити їй отримати бажаний досвід, замість того, щоб намагатися контролювати її дії.

Не забувайте також, що вперта дитина частіше й інтенсивніше, ніж інші діти, випробовуватиме вас «на міцність» - саме так вона вчиться, опановує світ.

Запровадьте чіткі правила. Уникайте протистоянь та боротьби за владу в родині, встановлюючи певні чіткі порядки. У такому разі ви виглядатимете не диктатором, а виконавцем правил - таким самим, як і дитина. Уперті діти   вирізняються загостреним відчуттям справедливості, правильності того, що відбувається. Тож будьте справедливі самі!

Виділіть сферу контролю. Уперта дитина змалку прагне до самостійності, а також до контролювання речей і процесів навколо неї. Дозвольте їй взяти на себе стільки справ і видів діяльності, скільки можливо. Дайте їй змогу відчути, що вона певною мірою незалежна і сама розпоряджа­ється своїми справами - тоді у неї зменшиться потреба суперечи­ти, ставати в позу. До того ж у такий спосіб дитина привчатиметься до відповідальності. Не змушуйте її зранку чистити зуби, натомість запитайте: «Що ти маєш ще зробити, перш ніж ми вирушимо до садочка?».  

Надворі стало прохолодніше, а дитина не хоче надягати куртку. Зверніться до неї без суворості й тиску: «То ти не хочеш надяга­ти куртку? Я свою точно надягну, бо на вулиці дуже холодно».

Надайте можливість вибору. Коли дитині надають вибір - вона почувається господарем власної долі й охоче співпрацює з до­рослим. Тож частіше пропонуйте вашій впертій дитині вибір - зви­чайно, озвучуйте лише ті варіанти, які вас більш-менш влаштовують, і не ображайтеся, якщо дитина обере не найзручніший для вас варіант.

Не підштовхуйте до опозиції. Часто вперті діти схильні до боротьби за владу в родині з бать­ками. Не вступайте в кожну суперечку, у яку дитина вас втягує свої­ми емоціями, не перетворюйтеся на «дошкільника» самі, коли ваш дошкільник вас дратує, - заради вас і нього ви маєте будь-що збе­регти «дорослість»! Як батьки, ви завжди можете зробити так, щоб дитина вас послухала, і водночас у неї не склалося враження, що вона «програла». Батьки мають пам'ятати найважливіше: слухняність є результатом довіри, а не зламаної волі!

Визнайте право на власну думку й почуття. Під час конфліктів давайте змогу вашій дитині зберегти влас­ний погляд - не висміюйте те, що є для неї цінним, не вимагайте визнати, що вона неправа.  За жодних обставин не слід змушувати дитину покірно погоджуватися з вашою правотою. Не забувайте - у ситуаціях, коли ваша дитина має робити те, що ви від неї хочете, вона також має право на власну думку та почуття щодо цього.

Слухайте. Затятість вашої впертої дитини - це частина її цілісності. У неї є певна думка, за яку вона міцно тримається, намагаючись захис­тити щось, що здається їй важливим. Тож у складній ситуації - слухайте свою дитину! Лише спокійно її вислу­хавши та обміркувавши сказане, ви зрозумієте, чому вона вам опи­рається.

Подивіться на ситуацію з боку дитини. Часто мамі чи тату необхідно змінити ракурс погляду на кон­флікт - тоді у багатьох ситуаціях упертість дитини розкриється, наприклад, як прагнення справедливості.

Скажімо, ви пообіцяли синові випрати його футболку з улюбле­ним казковим персонажем - але забули. Через це дитина сер­диться й поводиться вперто.

Допомагайте нейтралізувати негативні емоції. Діти, по суті так само, як і дорослі, не можуть вчитися чогось посеред конфлікту. Тож немає сенсу вдаватися до виховних методів у момент, коли і ви, і дитина «закипаєте» від гніву. Натомість згадайте - діти поводяться добре, тому що хочуть догодити батькам. Що більше ви боретеся зі своєю дитиною, а тим паче караєте її - то більше руйнуєте її бажання тішити вас. Якщо дитина засмучена - допомо­жіть їй виразити біль, страх, розчаруван­ня, аби вони розчинилися. Відтак дити­на буде готова слухати і слухатися вас.  

Шануйте та підтримуйте. Більшість упертих дітей борються за повагу. Тож якщо ви щиро поважатимете вашу дитину - вона не матиме потреби відчайдуш­но захищати свою позицію. Також дуже добре, якщо дитина будь-що відчуватиме, що її розуміють. Тож навіть якщо ви бачите, що в певній ситуації бажання дитини не­доречне й не може бути задоволене, - покажіть їй, що ви на її боці, що розумієте її, а відтак разом знайдіть компроміс.  

Можливо, ці рекомендації нагадують ліберальне виховання? Але є істотна різниця: у такий спосіб ви не потураєте впертій дити­ні, а встановлюєте розумні межі, з огляду на перспективу її розвитку. А головне - залишаєтеся для неї авторитетом.

Використані джерела:

1.   Уперта дитина: тонкощі взаємодії. Л. Терещенко, Н. Вишинська // Практичний психолог: дитячий садок. - №6, 2016.

2.   Руденко А.В. Ігри і казки,які лікують. - Х.: Вид. група «Основа», 2016.

3.   Чуб Н.В. Довідник для батьків дошкільників - Х.: Веста, 2007.

4.   Інтернет ресурси.

Підготувала практичний психолог Павлусь М.М.