Вас вітає Квасилівський ЗДО
(ясла-садок)

Психологічна готовність старших дошкільників до викликів початкової школи

Орієнтовний перелік понять та визначень:

Психологічна готовність до шкільного навчання - необхідний і достатній рівень психічного і психологічного розвитку дитини для засвоєння шкільної програми за адекватних умов навчання.

Мотиваційна готовність - це бажання вчитися, прагнення до суспільно-значимої діяльності, яке проявляється у бажанні дитини йти до школи, її уявлення про шкільні правила та вимоги, а також у її розумінні прийдешніх змін.

Інтелектуальна готовність - відповідний рівень розвитку пізнавальної сфери дитини, пов'язаний із здатністю до подальшого розвитку, утворенням вищих психічних функцій, нових між функціональних психологічних систем.

Емоційно-вольова готовність - рівень сформованості довільності основних психічних процесів та поведінки, само організованість, зосередженість, уміння контролювати свої емоції.

Соціальна готовність - адекватність дитини, її здатність жити й розвиватися в соціальному оточенні, наявність відповідних навичок комунікації, соціальна компетентність.

Фізіологічна готовність - достатній рівень розвитку нервово-психічних, фізіологічних, анатомо-морфологічних функцій і структур дитячого організму, стан здоров'я.

Педагогічна підготовка - запас знань, умінь та навичок, наявний у дитини на момент вступу до школи.

Одним із найважливіших чинників розвитку дитини дошкільного віку є формування психологічної готовності до шкільного навчання.

Готовність дитини до школи характеризують критерії новоутворень (вікових досягнень розвитку), потрібних дитині для реалізації нових життєвих завдань. Вивчення готовності дитини до систематичного шкільного навчання передбачає визначення специфіки розвитку в неї відповідних психологічних якостей, що проявляються як:

-  домінування пізнавального мотиву над ігровим;

-  поява «внутрішньої позиції учня»;

-  наявність довільної уваги та просторової уяви;

-  сформованість сенсомоторної координації та розвиненість дрібної моторики рук;

-  здатність до мислення, умовиводів, узагальнень;

-  сформованість фонематичного слуху та відповідний рівень комунікативно-мовленнєвого розвитку;

-  загальне вміння діяти за правилами.

-  розвиток цих психологічних якостей формує необхідний базис, що є передумовою успішного навчання дитини в школі. Він відображає такі провідні лінії психологічної готовності дитини до школи:

-  емоційний та мотиваційний розвиток;

-  інтелектуальний та мовленнєвий розвиток;

-  розвиток довільної поведінки.

Навчання у школі буде успішним лише за умови, що дитина має необхідні та достатні для початкового етапу навчання психологічні якості, що будуть згодом розвиватися й удосконалюватися під час освітнього процесу.

Однак, не слід забувати, що йдеться про готовність дітей не виключно до навчання взагалі, а до навчання у школі з усім комплексом її навчальних і позанавчальних навантажень. Не можна говорити про ефективну, повноцінну підготовку дитини до навчання у школі, якщо не враховувати її психологічний аспект, тобто стан внутрішньої готовності дитини до переходу в нову соціальну позицію «школяр», у новий соціальний освітній простір розвитку «школа».

Готовність - це усвідомлений стан організму до сприйняття нової діяльності, нової інформації, який запобігає виникненню кризових явищ. Академік, доктор педагогічних наук Алла Богуш наголошує: через те, що діти приходять до школи з різним ступенем психологічної готовності до навчання і з різним рівнем педагогічної підготовки, а також через недиференційований підхід до дітей та уніфікацію їх до загальної категорії «учень», «першокласник», гальмується їхня адаптація до нових шкільних видів діяльності, а це веде до нервових зривів і кризових явищ.

Психологічна готовність дітей до школи передбачає формування у них певного ставлення до шкільного навчання як серйозної і соціально - значущої діяльності, тобто відповідну мотивацію навчання, або мотиваційну готовність, а також забезпечення рівня інтелектуального та емоційно-вольового розвитку дитини.

Доктор психологічних наук Олена Кононко, вивчаючи проблему наступності між дошкільною та шкільною освітою, переконливо стверджує, що дошкільному навчальному закладу і школі необхідно подбати про послідовність, поступовість принципів навчання і виховання, і не лише заміну старого новим, а й збереження здобутків попереднього етапу життя дитини.

Науковцями встановлено, що загальна готовність дитини до систематичного шкільного навчання - багатокомпонентне утворення, яке потребує комплексного дослідження й оцінювання рівня фізичного, психічного, розумового й соціального розвитку дитини, необхідного для успішного опанування навчальним матеріалом.

Існують різні точки зору щодо оптимального віку дитини до вступу в школу: одні фахівці вважають, що дитина може стати першокласником вже у шість років, оскільки вона вже здатна опановувати навчальний матеріал у школі, інші радять віддавати дитину до школи ближче до семи, а то й у сім років. За даними психологічних досліджень, дитина шести років дійсно здатна засвоювати навчальний матеріал, але при цьому у неї зберігається гостра потреба у грі. Тому і навчання шестирічних першокласників має відбуватися в ігровій формі.

Наразі вчені стверджують, що діти, які приходять до школи, не готові до нових форм співробітництва з дорослими й однокласниками, до зміни соціального статусу, соціальної ситуації розвитку. Цьому є пояснення, зупинимося на кількох із них.

Значна частина батьків, прагнучи дати дитині до вступу до школи якомога більше знань, забувають (або не вважають за потрібне) залучати дітей до посильної праці вдома. Виходить, як багато знати і йти до школи навчатись, то дитина доросла, а виконувати нескладні трудові обов'язки - маленька? У результаті, як зауважує Ганна Бєлєнька, кандидат педагогічних наук, після завершення періоду дошкільного дитинства часто отримуємо інтелектуально розвинену і фізично міцну дитину, яка залишається «маленькою» протягом усього періоду навчання у початковій школі: не вміє себе обслуговувати - одягнутись, скласти портфель, спланувати власну діяльність тощо.

Вчителі початкових шкіл стверджують, що діти, які прийшли до школи з дошкільного навчального закладу, більш привчені до трудової діяльності і можуть обслуговувати себе. Натомість переважна кількість дітей, які виховувалися у сім'ях, навіть при елементарній підготовці до наступного уроку: сховати один підручник, витягти інший, приготувати олівці, фарби тощо - потребують допомоги. Тому діти, не привчені з дитинства до посильної праці, стають надзвичайно залежними від найближчого оточення, насамперед, від дорослих. У молодшому шкільному віці набагато важче, ніж у дошкільному, формуються такі риси, як самостійність та відповідальність.

Крім того, дитина, яка багато чого не вміє і весь час просить допомоги, часто стає об'єктом кепкувань інших дітей. Тож шкільне життя дитини може стати для неї психологічно травматичною ситуацією, і вона може відмовлятися йти до школи. Причина такого явища криється у тому, що, попри достатній фізичний та інтелектуальний розвиток дитини, в дошкільному дитинстві не відбулося її соціального зростання: вольові і моральні якості не знайшли свого застосування у реаліях щоденної діяльності. Саме тому формування повноцінної навчальної діяльності, позитивного ставлення до неї, а також формування навчальної мотивації залежать від достатнього розвитку трудової діяльності, оскільки вольовий аспект і необхідність докладати зусилля споріднюють обидва види діяльності.

Психологи також зауважують, що батькам майбутніх першокласників слід бути готовими до того, що з моменту вступу до школи дитині потрібно давати більше самостійності, не намагатися постійно контролювати її. Перший клас - це перший у житті дитини крок до незалежності. І тут батьки роблять дві помилки:

  • надають дитині цілковиту свободу - «Ти тепер вже дорослий і сам будеш відповідальним за свої вчинки»;
  • надмірно контролюють навчання дитина - найбільш поширена ситуація.

Отже, для того щоб дитина, виходячи з дошкільного дитинства, була готовою до викликів початкової школи, до зміни свого соціального статусу необхідно:

  • враховувати рівень розвитку дитини на момент вступу до школи й уникати недиференційованого підходу до учнів;
  • уникати переобтяження майбутнього першокласника знаннями, і взагалі переваги пізнавального розвитку над фізичним, соціальним, трудовим, морально-етичним, художньо-естетичним;
  • сприяти розвитку у дитини соціально значущих мотивів поведінки і діяльності.

Тож не слід забувати, що і від батьків, і від педагогів залежить, наскільки комфортно дитина почуватиметься у школі, наскільки її захоплять новий статус і нова діяльність, наскільки результативним буде її навчання.

Використані джерела:

1. Голота Н. Психологічна готовність старших дошкільників до викликів початкової освіти // Вихователь-методист дошкільного закладу : щомісячний спеціалізований журнал. - № 5, 2012 - с. 50-54

2. Матвєєва Ю. Дитина та школа: як примирити батьківські мрії з реальністю?//Практичний психолог: дитячий садок. - №1, 2018р. - с.43-47

3. Піроженко Т. Проблема визначення критеріїв оцінювання рівня розвитку дитини // Практичний психолог: дитячий садок. - №1, 2015р. - с.4-11

Підготувала практичний психолог Павлусь М.М.

 

 

Версія для друку

Інформація про використання публічних коштів

Корисне