Організація індивідуального підходу у процесі фізичного виховання дошкільників

У сучасних концепціях виховання наголошується, що головною умовою духовного і морального здоров'я дитини є фізичне. Удосконалення фізичного розвитку, зміцнення здоров'я дітей має життєво важливе значення, адже від молодого покоління у майбутньому залежатиме добробут нашого народу, розвиток у всіх його сферах.

Немає двох абсолютно однакових особистостей, всі діти різняться за характером, темпераментом, моральними та духовними потребами, фізичним розвитком, і тільки від майстерності педагога залежить якісне, гармонійне виховання кожної дитини зокрема. Саме з цією метою і застосовується індивідуальний підхід до кожного малюка.

За станом здоров'я діти діляться за медичними групами, що сприяє визначенню для кожної з них оптимального фізичного на­вантаження й умов фізичного виховання.

До першої групи здоров'я (основної) належать діти з нор­мальним рівнем фізичного розвитку й основних функцій орга­нізму.

До другої групи (підготовчої) - також здорові діти, які ма­ють деякі функціональні та морфологічні відхилення.

До третьої групи (спеціальної) - діти, які мають хронічні за­хворювання.

Діти другої і третьої груп (ослаблені) мають потребу в індиві­дуалізації фізичного навантаження при більш пильному спосте­реженні лікаря під час загартувальних процедур.

Для ослаблених дітей збільшення фізичного наванта­ження має бути поступовим, бо часто повторюване надмірне фізичне навантаження сприяє виникненню паталогічних проце­сів у сердечному м'язі, судинах і у клапанному апараті. Оскільки переходи до навантаження і назад до спокою мають бути па­сивними, слід передбачити розслаблюючі і динамічні дихальні вправи.

Під час загартувальних заходів індивідуальний підхід полягає у збільшенні часу перебування дітей на свіжому повіт­рі, якщо на вулиці тепла погода, й зменшення цього часу, якщо вона прохолодна. Діяльність ослаблених дітей на прогулянці визначається відповідно до стану їхнього здоров'я, індивіду­ально для кожної дитини. Тому варто постійно - спостерігати за дітьми, попереджаючи стомлення і пітливість, і звертати їх увагу з одного виду діяльності на інший. На прогулянках не ре­комендуються тривалі пробіжки, ігри великої рух­ливості, що викликають фізичне перенавантаження й утому. Однак не слід захоплюватися і дуже спокій­ними іграми, оскільки це викликає переохолодження організму, особливо ослабленого.

Учені за характером фізичної підготовленості дошкіль­ників ділять їх на 3 групи - це .діти з високими, середніми і низькими показниками основних видів рухів, фізичних і вольо­вих якостей.

Діти першої групи, які мають високі показники фізичної під­готовленості, відрізняються швидкістю і впевненістю дій, у разі невдачі не відступають від мети, а докладають максимум зусиль для досягнення окресленого результату, уміють самостійно при­ймати рішення, знаходити доцільний спосіб дій, стримувати свої почуття і бажання, вони не мають сумніву і страху під час вико­нання вправ, їм притаманне високе почуття активності та само­стійності, уміння слухати вихователя, виконувати його вказівки і доручення.

Дітей другої групи, які мають середні показники фізичної підготовленості, характеризує нерівномірність розвитку осно­вних видів рухів, фізичних і вольових якостей, різноплановість рухової поведінки. Так, поряд із високими показниками сили, швидкості, витривалості, ці діти мають низькі показники сприт­ності та припускаються багатьох помилок у техніці складних ви­дів рухів. Частина дітей цієї групи навіть при постійному спо­нуканні педагога виконує вправу неякісно, ухиляється від за­вдань, які вимагають тривалої вольової напруги. А деякі діти виявляють педантизм у виконанні рекомендацій педагога, але при невдачах, помилках, яких вони припускаються, знижують активність дій і не звертають увагу на те, якісно чи ні вони ви­конують завдання.

Діти третьої групи з низькими показниками фізичної підго­товленості, на відміну від інших дітей, майже не докладають зу­силь, щоб змусити себе працювати. У ситуаціях, що вимагають рішучості, енергійності дій, виявляють повільність, недостатню впевненість, нездатність перебороти почуття страху, їм влас­тивий стан пригніченості через невдачі, невміння пригнічувати в собі окремі бажання. Лише у досить простій обстановці вони виявляють відповідну активність, що під час виникнення нових труднощів поступається місцем більш звичним формам поведін­ки (пасивність, байдужість тощо).

Індивідуальна робота з дітьми передбачає облік індиві­дуальних особливостей їхнього рухового розвитку. Так, гру­пі дітей, які відрізняються високими показниками фізичної підготовленості, корисні завдання, спрямовані на вдосконален­ня їхніх рухових умінь і навичок. Цьому сприяє виконання знайо­мих рухів у нових поєднаннях (ігри, змагання, вправи у парах) із незвичайних вихідних положень, у незвичайних умовах.

Індивідуалізація процесу фізичного виховання ді­тей можлива лише з урахуванням морфологічних, психологічних, психомоторних і функціональних особливостей їхнього розвитку.

Під час пошуку шляхів індивідуалізації процесу фізичного виховання на перший план виступають критерії, які розкривають індивідуальні ознаки ді­тей. Вони можуть мати як груповий характер, так і бути суворо індивідуальними особливостями кожного.

Завдання з розвитку силових якостей містять динамічну напругу при стрибкових і загальнорозвивальних вправах, які виконуються з вихідного положення лежачи (на спині, животі).

Для розвитку швидкості потрібні знайомі вправи, які містять рухи ніг, рук, тулуба, тобто вправи для розвитку частоти рухів і швидкості м'язових скорочень (біг, плавання, рухливі і спор­тивні ігри). Можуть бути використані ігрові конкурси-завдання: «Наздожени обруч», «Хто більше збере» та ін.

Завдання, які розвивають фізичні якості, варто добирати так, щоб вони передбачали прояв волі, подолання труднощів під час виконання вправ (на спортивному обладнанні, у парах, трійках, у неї звичайному положенні тіла).

Дошкільникам із низькими показниками фізичної підготов­леності слід давати доступні завдання, які сприяють їхньому загаль­ному фізичному розвитку. Цьому можуть слугувати знайомі дітям фізичні вправи, рухливі та спортивні ігри, які рекомендує про­грама фізичного виховання. На прогулянці особливу увагу варто приділяти розвитку основних видів  рухів, для цього потрібно створювати умови для ігор із рухами, частіше проводити ігри, під час яких діти виконували б однакові вправи з установкою на їх якісне виконання.

Характер виконання рухових завдань залежить від бага­тьох факторів, серед яких методи навчання мають особли­во важливе значення. При доборі методів, які забезпечують наочність навчання, варто керуватися сформованими в дітей уміннями сприймати просторові, тимчасові й кількісні ознаки і відносини, що існують між предметами і явищами навколиш­нього світу. Що нижчі рухові здібності дітей, то конкретніше і повніше має бути представлена наочність. Так, якщо дітям з високим рівнем фізичної підготовленості для створення точ­них уявлень про виконання руху досить демонстрації його в нормальному темпі, то для дітей із середнім і низьким рів­нем фізичних можливостей потрібен уповільнений показ з вка­зівкою, на який елемент техніки слід звернути особливу увагу. Найскладніші вправи потрібно демонструвати в різних площи­нах, багаторазово повторюючи їх показ під час заняття. Поміче­но, що діти краще засвоюють вправу, якщо її демонструє дити­на з урахуванням своїх індивідуальних здібностей. Педагог при цьому пояснює деталі руху.

Усвідомленому виконанню дітьми рухів сприяють такі прийоми, як пояснення, аналіз, оцінка. Доступний і послідов­ний виклад техніки виконання вправи з демонстрацією кожного його елемента необхідний дітям, які мають низький рівень фізич­ної підготовленості. Для дітей середнього і високого рівня у по­ясненні потрібно підкреслити особливості виконання найскладні­ших елементів руху. Пояснення можна подавати в стислій формі, посилаючись на уже відомі елементи рухів.

Ці діти можуть уявити й описати вправу, яку вони щойно почи­нають розучувати і яка недоступна тим дітям, що мають низький рівень фізичної підготовленості.

Серед практичних методів особливе значення варто при­діляти повторенню вправ та ігрових рухових завдань. Однак у групі дітей, які мають високий рівень фізичної підготовленості, найефективнішим є варіативне повторення, при якому до харак­теру вправи вносяться зміни. Це викликає підвищений інтерес до вправи, сприяє якіснішому її виконанню.

Отже, індивідуальний підхід у фізичному вихован­ні дошкільника враховує різні сторони його рухового розвитку. Він містить комплекс методів і прийомів, які встановлюють взаємозв'язок між змістом рухового матеріалу й індивідуальними особливостями дітей. 

Використано Інтернет-ресурс