Чому дитину треба вчити гратися. Консультація для батьків

 Консультація для батьків

Постаючи посередником між дитиною і довкіллям, дорослий має пам'ятати: він не пасивний спостерігач, а активний партнер, який організовує предметне середовище й ігрову діяльність дитини та вчить дитину гратися. І без його активної, діяльної участі в процесі ознайомлення із секре­тами іграшки навіть найліпші іграшки здатні викликати у дитини лише одноманітні примітивні дії, а отже, не сприятимуть належному розвитку малюка.

Дитина долучається до активних дій із предметами, а дорослий показує їй нові способи гри, заохочуючи наслідувальні та самостійні дії (нази­ває дії словом, аби дитина розуміла, як саме і навіщо потрібно вико­нувати ту чи іншу дію). Упродовж усього часу гри важливо, щоб ди­тина переживала позитивні емоції. Основне завдання дорослого при цьому - навчити малюка діяти з іграшкою, гратися нею, наслідуючи дорослого й тим самим накопичуючи власний досвіl/

Види іграшок: дидак­тичні та образні. Дидактичні - це такі іграшки, що мають навчальну мету і за­вдання. Образні іграшки - це ті, які передають пев­ний образ, зображають певний предмет, істоту тощо (ляльки, іграшкові звірі, машинки, літаки, меблі, предмети побуту, одяг, білизна тощо).

До групи дидактичних ігор та іграшок належать:

• пірамідки;
• мотрійки;
• куби-вкладки або сортери;
• кубики;
• шнурівки;
• різноманітні ігри з картинками, лото тощо.

З дитиною віком 1,5-2 роки  насамперед варто розглянути нову іграшку, наприклад, пірамідку, показа­ти їй, що ковпачок, а відтак і кільця з пірамідки можна зняти. Потім слід продемонструвати, як нанизувати їх на стрижень. При цьому дорослий має коментувати всі свої дії словами. Гратися з пірамідкою можна в кілька способів:

- знімати кільця зі стрижня, для того щоб викласти з них до­ріжку, квіточку абощо;

- знімати, а потім нанизувати кільця на стрижень пірамідки по черзі: дорослий-дитина, або чергуючи руки.

Якщо пірамідка має кілька кілець однакового кольору, то, зні­маючи їх, можна складати окремо за кольорами, а потім нанизувати: чи то всі однакові за кольором кільця, чи то чергуючи їх, роблячи пірамідку «веселою». Якщо пірамідок кілька, можна на кожну на­низувати кільця лише одного кольору, вибираючи з-поміж усіх.

Конусну пірамідку варто пропонувати малюкам після двох років. Розпочинати варто з найменшої кількості кілець - трьох. Дитина вже вміє знімати і нанизувати кільця на стрижень, тому варто звернути її увагу на те, що всі кільця різної величини: є ве­лике, маленьке і найменше. І скласти пірамідку правильно можна лише з урахуванням величини кілець - від найбільшого до най­меншого.

Склавши пірамідку, потрібно поставити її перед дитиною і провести по кільцях долонею чи вказівним пальцем, тобто по­казати дитині, що пірамідка правильно зібрана - «...вона рівненька, і пальчик «біжить» по ній швиденько, не спотикаючись. А от на пірамідці, що зібра­на неправильно, пальчик спотикається, провалюється в ямку чи має вилізати нагору, і долонькам незручно обіймати таку пірамідку». Це все також необхідно продемонструвати малюку за допомогою його пальчика та до­лоньки.

Мотрійка є унікальною іграшкою, оскільки вона - автодидактична, тобто передбачає лише один варіант складання. Проте це зо­всім не означає, що в ознайомленні дитини із цією іграшкою не потрібна допомога дорослого. Якщо перед малюком мовчки поставити мотрійку, то він навряд чи самостійно розбереться з нею. При перших зустрічах малюка з мотрійкою участь дорослого необхідна. Оскільки саме він оживлює, так би мовити, маленьких не­рухомих ляльок, наділяє їх характерними рисами, веселою чи сум­ною вдачею, робить їх потішними й пустотливими.

Уперше демонструючи дитині мотрійку, її варто обіграти, адже це лялька своєрідна, незвична, розмальована. Можна порівняти таку особливу іграшку з тими, що вже є у дитини, відзначивши відмінні елементи, а також спільне - личко з очками, усміхненим ротиком; наявність одягу, нехай і намальованого, тощо. На початковому етапі ознайомлення з іграшкою найліпше використовувати тримісну мотрійку.

Якщо мотрійок є кілька, можна запропонувати дитині дібрати до кожної з них таку саму за зростом і вишикувати їх парами - від найвищих до найнижчих, або від найменших до найбільших тощо. Мотрійка повинна з'явитися в ігровому середовищі малюка навіть раніше пірамідки.

Вкладки або сортери - ще одна дидактична іграшка, яка не лише цікава малюкам, а й надзвичайно значима для їх розвитку. Для початку найліпше обрати іграшку з найменшою кількістю отворів, щоб можна було легко зосередити увагу малюка. Згодом, коли дитина опанує необхідні дії з нею, можна буде запропонувати й восьмигранну іграшку. Передусім потрібно показати дитині куб з фігурками всередині, як брязкальце. Варто звернути її увагу на те, як фігурки туди потрапи­ли через різні отвори у стінках куба. Для цього слід обвести почергово контур кількох отворів і звернути увагу малюка на їх особливості - круг, як кілечко, тощо. Далі необхідно дістати вкладки-фігурки й запро­понувати дитині вкласти їх усередині. Ліпше вибрати дві-три вкладки з найяскравішими ознаками (круг, трикутник, півколо тощо). Потім узяти одну з фігурок і показати дитині її ребром - у такий спо­сіб демонструючи однаковість форм фігурки й отвору. Можна обвести контури вказівним пальцем і те саме запропонувати зробити малюку, наголосивши на їх однаковості, і занурити фігурку в отвір. Але не слід вкидати її одразу! Обов'язково треба витягнути її, показавши дитині взаємну відповідність отвору і самої фігурки, і лише після цього вже вки­нути фігурку в отвір або ж запропонувати це зробити малюку.

Гра з кубиками потребує спеціальних рухів для захоплення й перекладання з однієї руки в другу, а тому є важливою для розви­тку малюка.  Після того, як дитина навчиться брати й утримувати в руці ку­бик, можна пропонувати їй «велике» будівництво. Звісно, на пер­шому етапі дитина лише спостерігає - а будувати має дорослий, обов'язково коментуючи всі свої дії. Найбільше малюкам подобається, коли побудована башта рап­том розсипається (руйнується), і гра розпочинається спочатку.

 Парні картинки. Парні картинки сприяють розвитку в ма­люка сприймання та мисленнєвих операції. Для початку з набору картинок слід обрати 2-3 пари неподібних малюнків. Потім покласти перед дитиною по одній картинці з пар, запропонувавши  їх розглянути, назвати, допомогти виокремити певні ознаки тощо. Потім необхідно показати малюку картинку, що є парою до однієї з розглянутих, і запропонувати віднайти таку саму, однакову. Відтак по одній показати картинки, що залишилися з тих, які були початково обрані. Поступово можна збільшувати кількість карти­нок, із поміж яких малюк обиратиме однакові.

Лото. Гру в лото доцільно пропонувати дітям, старшим 2,5 ро­ків, а її тематику ліпше обирати, орієнтуючись на досвід дітей. Гра в лото «Вдягни ляльку» сприяє закріпленню знань дитини про одяг: назви його предметів, послідовність вдя­гання, відповідність сезонам чи погодним умовам тощо. Лото «Де чиє дитинча» ознайомлює малюків з різновидами тварин, сприяє закріпленню назв як дорослих тварин, так і їхніх дитин­чат, ознайомлює з їхнім зовнішнім виглядом, характерними озна­ками. Лото «Хто що їсть?» пропонує малю­кові віднайти відповідний корм для певної тварини тощо.

Не важливо, з якого віку ви почнете розглядати з дитиною кар­тинки лото. Куди важливіше - спиратися на досвід дитини та ситуативність її психічних процесів. Так, якщо ви пропонуєте малюку вдягти ляльку, а надворі зима, варто саме по-зимовому її і вдягати, а не пропонувати дитині вдягти ляльку «так, як ми влітку на морі відпочивали». У разі, якщо дитина бачила на власні очі корову з телям чи курочку з курчатами, то й розпочинати розгляд картинок з лото «Де чиє дитинча» слід із зображень саме цих тварин.

Пропонуючи малюку таку гру, слід пам'ятати, що, крім досягнен­ня «дорослих» цілей і завдань, гра має дарувати дитині задоволення: від процесу гри, взаємодії з дорослим, можливості продемонструвати  мамі й татові свої досягнення. Це стосується усіх видів дитячих ігор.

Група образних іграшок об'єднує ляльок і звіряток, машинки і м'ячі, ляльковий одяг і постіль, меблі й посуд тощо. Але й ці іграшки потребу­ють участі дорослого у представленні себе своєму володарю - дитині. Так, машинка їздить і без допомоги дорослого. Але машинка сама по собі може викликати лише ці примітивні дії: дитина буде возити її чи то за мотузку, чи то рукою і видавати відповідні звуки. Відсутність дорослого в іграх дитини призводить до того, що ма­люк «застрягає» на певних діях. Та й катання машинки і «бібікання»   не є грою - це лише дія. Гра - це поєднання кількох  ігрових дій у певний сюжет. Наприклад, у машинку навантажили цеглинки, відвезли їх на будівництво, де збудували хатинку для песика. Проте навіть та­кий елементарний сюжет спершу дитина не може розіграти без допомоги дорослого. Участь тата чи мами може бути або такою повною, або значно меншою - у вигляді постановки запитань дитині: «Що у машинку можна навантажити?», «Куди можна від­везти?», «Що можна побудувати?», «Для кого будемо будувати?», «Чи залишився песик задоволеним твоїм будиночком?». А якщо на перше запитання отримали відповідь «кавуни», то й гра буде розгортатися в іншому напрямі (так зароджується сюжетна гра); її розквіт у дошкільному віці цілком залежить від того, як  дорослі грали з дитиною в іграшки саме в цей період - упродовж третього року життя.

Батьки доволі часто запитують: «А що роботи з іграшками, які втратили свою привабливість для дитини?». Адже навіть упродовж першого року життя в малюка збирається чималий арсенал іграшок. Найчастіше улюбленими стають саме ті, з якими дорослі навчили гратися, показали   безпосередньо її приховані цікавинки. А є й такі іграшки, про які малюк навіть не згадує.

Пробудити згаслий інтерес дитини до призабутої іграшки мож­на в доволі простий спосіб. Необхідно простежити за інтересом малюка й прибрати з дитячих полиць і шафок ті іграшки, які є найменш уживаними. А повертати їх назад, в «ігрове поле» дитини, варто не раніше ніж за 1,5-2 місяці. Варіантів повернення іграшок із забуття є кілька:

• повертати поступово по 1-2 іграшки впродовж кількох днів і прибирати їх так само - по 1-2 іграшки з активного комплекту;
• скласти певний набір із прихованих іграшок - наприклад, відібрати для нього ті, яких немає у чинному асортименті іграшок ди­тини, або ті, які зможуть значно розширити гру дитини з лялькою. Відтак слід повернути складений набір до дитячого куточка, одночас­но прибравши з нього іграшки, інтерес до яких у малюка згас.

Нові старі іграшки зазвичай викликають у малюка не менший ін­терес, ніж тоді, коли вони були справді новими. Проте дорослий має пам'ятати про своє завдання під час ознайомлення малюка з іграш­кою, навіть не дуже новою: обіграти, а не просто вручити з добрими побажаннями. Використання такого прийому «оновлення іграшки» є дієвим і для дитини раннього віку, і для старшого дошкільника. До того ж ситуація повернення іграшки дає змогу дитині відчу­ти себе активною, успішною. Адже тепер вже дитина може навчити дорослого, який старанно демонструє свої «незнання» і «невміння», гратися чи використовувати певну іграшку. А отже, продемонструва­ти йому свої вміння і можливості.

Найефективніше психічний розвиток дитини відбувається за невеликої кількості іграшок, оскільки малюку треба оволодіти всіма властивостями і способами поводження з кожною з них. Натомість велика кількість іграшок відволікає увагу дитини - вона не здатна зосередитися на якійсь одній, на її цікавинках. Дорослим варто знати, що кожну іграшку слід обігрувати: навіть за невеликої кіль­кості іграшок у дитини має бути установка на пошук нових варіантів дій із кожною з них. Тоді гратися буде цікаво. Лише тоді іграшки будуть сприяти психічному та фізичному розвитку малюка.

Використані першоджерела:

1.       Журнал «Практичний психолог: дитячий садок» №02\2016.

2.       Інтернет-ресурс.

Підготувала вихователь Лазаришина І.В.