ДИТЯЧІ СТРАХИ

Формування повноцінної активної особистості має насамперед ґрунтуватися на вихованні у дитини почуття власної гідності, усві­домлення своєї самоцінності, поваги до себе, віри у власні сили. Ди­тина має намагатися бути сама собою, не схожою на інших.

Проте на заваді формуванню повноцінної особистості інколи по­стає страх. Немає людини, яка б ніколи не переживала цього почут­тя. Стурбованість, тривога, страх, тривожність - такі ж невід'ємні емоційні прояви нашого психічного життя, як і радість, захоплен­ня, гнів, подив, смуток.

Страх бере свій початок у ранньому дитинстві, звідки він може пробиратися в майбутнє людини і тероризувати її все життя.

Проте слід зазначити: страх, як і інші прикрі переживання, не є однозначно шкідливим. Будь-яка емоція виконує певну конкрет­ну функцію і допомагає дитині чи дорослому орієнтуватися в навко­лишньому середовищі, захищає нас від зайвого ризику, коли ми, на­приклад, переходимо вулицю тощо. Він регулює діяльність, поведін­ку, убезпечує людину від травматизму. Проте цим, на жаль, їхній позитивний вплив обмежується.

За походженням страхи поділяються на такі види: навіювані, особистісно-зумовлені та ситуативні.

Навіювані страхи виникають у дитини під впливом слів чи дій дорослого. Психологи виділяють окремі конкретні причини навію­ваних страхів, зокрема, залякування (жартома чи зумисне), фізич­ні покарання, примушування, приниження особистої гідності, ви­сміювання невдач дитини та гіперпротекція, коли за дитину все роб­лять батьки. Кожна з названих причин може зумовити виникнення в дитини одного з конкретних видів страху: перед фізичним покаран­ням, перед неуспіхом у діяльності, страх бути висміяним. Ось дея­кі з традиційних висловлювань дорослих у цьому випадку: «Сашко, не плач, бо зараз покличу медсестру, щоб зробила тобі укол!» (вихо­ватель дитячого садка); «Погано поводитимешся - віддам чужому дядькові» (батько, мати); «Бабай зараз прийде до тебе!» (бабуся).

Особистісно-зумовлені страхи виникають через незадоволення життєво-важливих потреб для повноцінного розвитку особистості. Це можуть бути думки про свої вади, недоліки, відсутність упевнено­сті маляти в любові батьків, розлука з об'єктом прихильності, страх засинати, залишатися самому у темному приміщенні, вдома без до­рослих, захворіти. Такі страхи дуже важко усунути.

Ситуативні страхи спричинені реальними подіями у житті дити­ни. Наприклад, пожежа, блискавка, землетрус, воєнні дії, поведінка п'яних батьків, мультфільми чи казка з жахами, присутність дити­ни на похороні. У таких випадках страх виникає як прояв природ­ного захисного рефлексу, але на цьому, на жаль, його дія не припи­няється. Ситуативні страхи минають, але залишають важкий слід у психіці дитини й часто переходять у доросле життя людини.

Тому надзвичайно важливо оберігати дітей від ситуацій, які мо­жуть спричинити до переляку.

Так само як і страхи, уже в ранньому дитинстві може виника­ти такий негативний емоційний стан як тривожність, коли дитина тривалий час самотня, позбавлена батьківської ласки, веселих ігор і забав. Відсутність емоційно-насиченої гри з батьками, братиками, сестричками не сприяє правильному емоційному реагуванню на різ­ні стресові ситуації, збіднює емоційне життя дитини. Діти частіше відчувають тривогу, якщо вважають найголовнішою у сім'ї маму, а не тата. Постійні нервово-психічні перевантаження, що їх відчу­ває жінка-мати внаслідок підміни сімейних ролей, відбиваються на її взаєминах із дітьми, викликаючи в них тривогу. Суміщення про­фесійних та сімейних обов'язків деякими матерями також є фак­тором, що сприяє розвитку тривоги у дітей, оскільки діти постій­но очікують на крик та погрози з боку перевтомленої матері, не мо­жуть точно передбачити її дії.

Тривога у малюків може розвиватися не тільки в неблагополучних сім'ях, але й унаслідок формально правильного, але не досить емоційно теплого (емоційного) ставлення до них матері, батька, бабусі, дідуся. Діти в таких сім'ях відмежовуються від дорослих стіною байдужості, негативізму, заглиблюються у свої переживання. Вони, як правило, не схильні до зовнішнього відкритого вияву своїх почуттів.

Поради вихователям

1.    Уже на початку навчального року встановіть тісний контакт із батьками своїх вихованців, запишіть їхні побажання.

2.     Коли до групи приходять новачки, дайте можливість іншим ви­хованцям самостійно пояснити новоприбулим правила поведін­ки у дитячому садочку. Доручіть комусь із активних дітей роз­питати новачка, ближче познайомитись із ним, а потім уже по­знайомте з ним усіх інших дітей.

3.     Ознайомлюючи дітей із правилами поведінки в групі, проведіть гру-заняття, де можна використати ці правила. У такий спосіб кожна дитина зможе чітко уявити, що від неї вимагається.

4.     Стежте, щоб встановлені правила не призводили до емоційного чи фізичного приниження когось із дітей його однолітками.

5.  На заняттях використовуйте прийом гуманної особистісно орієнтованої педагогіки співробітництва - «відповідь на вушко».

6.   Обговорюйте разом із дітьми різноманітні способи виходу із си­туацій, які сталися чи могли б статися у житті групи. Допомо­жіть дітям оцінити, якою мірою є конструктивний вибір кожно­го із них.

7.   Нагадайте дітям можливість визначити їхні страхи. Обговоріть із ними різноманітні випадки, які продемонстрували б те, чого вони бояться, насправді зовсім не страшне.

8.   Створюйте умови, що сприяють встановленню та розвитку друж­ніх та приязних стосунків між дітьми. (Проведення різноманіт­них ігор та вправ.)

9.   Придумайте разом із дітьми різноманітні способи похвали чи вираження прихильності (оплески, підняття кулачків, велико­го пальчика угору).

10. Проводьте 1 раз на тиждень «День гарного настрою», «День усмішки».

11. Визначте відразу дітей, які схильні усамітнюватися, і стежте, щоб інші малята не забували запрошувати їх до свого товари­ства.

12. Надавайте дітям можливості більше рухатися, гратися в рухли­ві ігри, де дитина може бути сміливою, відважною, захисником менших. Щоб подолати у дітях страх, можна також практику­вати систематичний перегляд дитячих телепередач, мультфіль­мів, малювання їхніх персонажів.

13. Не забувайте постійно підбадьорювати, заохочувати дітей.

Поради батькам

Дорослі мають приділяти такій дитині особливу увагу. Слід пам'ятати такі правила.

1.  Доручення для тривожної дитини мають відповідати віку. Склад­ні завдання прирікають маленьку дитину на неуспіх, зниження самооцінки.

2.   Підтримуйте її, говоріть про свою впевненість у тому, що дити­на зможе виконати завдання.

3.   Не порівнюйте успіхи дитини з успіхами інших дітей, дуже важ­ливими є оптимістичні прогнози на завтра.

4.   Не припускайте ситуації змагання, публічного виступу дитини.

5.  Дуже ефективними є вправи на релаксацію, психогімнастика.

6. Зменшити або усунути тривожність і страхи у дошкільників мож­на за допомогою:

• малювання;
• лялькового, настільного театру;
• ігрової терапії; музикотерапії;
• психологічних ігор;
• фізичних вправ; етюдів;
• читання художньої літератури.

Завдання для батьків

1. Намалюйте на аркуші паперу те, чого ви боїтесь, що вас триво­жить. Після виконання малюнку, порвіть його на дрібні шматочки та викиньте, позбавтесь своїх переживань.

2.  Пригадайте казки та художні твори про сміливих героїв. (Від­повіді: «Котигорошко», «Коза-дереза», «Котик і півник», «Ох»; О. Толстой «Пригоди Буратіно»; Дж. Родарі «Цибуліно»; твори С. Маршака, С. Михалкова та ін.)

3.  Вправа «Закінчи речення».

Я хочу...           Я вмію...      Я зможу...

4.     Намалюйте себе у майбутньому (бажано, щоб зображення було радісним, позитивним). Потім розкажіть про себе у майбутньо­му, якими будуть ваші досягнення, успіхи, про що ви мрієте. Домашнє завдання. Проведіть ці завдання з дитиною для змен­шення рівня тривожності та страхів.