Морально-духовне виховання дошкільників (Групова консультація)

Консультація  для  вихователів

Плекати духовність у кожній дитині - святий обов'язок і справа честі педагога. Державним стандартом дошкільної освіти України окреслено сумарний кінцевий показник набутих дитиною компетенцій щодо сформованості духовного потенціалу перед її вступом до школи.   Базовий компонент дошкільної освіти окреслив зміст освіти щодо формування духовної культури особистості дитини у освітніх лініях «Особистість дитини» та «Дитина в соціумі».  Результатом освітньої роботи зазначено, що на кінець  дошкільного віку дитина:

• Має уявлення про існування свого внутрішнього світу (думки, почуття, бажання).
• Здійснює елементарні мисленнєві дії (аналіз, порівняння, узагальнення).
• Має свої уподобання, прихильності, інтереси; знає, чого хоче чи не хоче, може обґрунтувати своє ставлення.
• Орієнтується в основних емоціях і почуттях, диференціює добро і зло.
• Встановлює причинно-наслідкові та смислові зв'язки між подіями життя, своїми переживаннями та виразом обличчя, передає свої почуття мімікою, жестами, словами.
• Адекватно реагує на різні життєві ситуації, намагається стримувати негативні емоції, співвідносить характер емоційної поведінки з її наслідками для інших.
• Передбачає результати своєї діяльності, знає їхнє значення для себе і тих, хто поряд, усвідомлює свою відповідальність за вчинене; здатна досягати поставленої мети.
• Співвідносить свої бажання з можливостями, успіхами та невдачами; розуміє, чим викликане позитивне і негативне судження про неї інших.
• Орієнтується у своїх чеснотах і вадах, виявляє самоповагу, елементарну гідність.
• Прагне утвердитись у своїх моральних якостях, виявляє впевненість у своїх можливостях; розуміє, що самовихваляння є негативним проявом, який зачіпає гідність іншої людини.

Програмою виховання та навчання дітей «Дитина» освітні завдання щодо духовно-морального виховання окреслені по всіх вікових групах.

Так вже в дітей раннього віку варто виховувати бажання дотримуватися елементарних правил мовленнєвого етикету; знайомити їх з правилами поведінки в дошкільному навчальному закладі;  виховувати шанобливе ставлення до старших та вміння доброзичливо поводитися з усіма членами сім'ї.

Завданнями освітньої роботи з дітьми четвертого року життя визначено: ознайомлення з найпростішими формами вітання, звертання, прохання, подяки; навчання розмовляти з дорослими та ровесниками невимушено, тактовно, додержуючись відповідної інтонації; навчання дітей виражати свої почуття до мами, прищеплювати повагу до батька, учити поважати людей похилого віку, зокрема рідних - бабусю, дідуся, допомагати їм.

У дітей п'ятого року життя розширюють знання про роль кожного члена родини, обов'язки в сім'ї, значення взаємодопомоги, спільної праці, сімейний відпочинок; виховують у дітей повагу до рідних та любов, ніжність, тактовність, бажання допомогти старшим; активізують в мовленні дітей вживання слів ввічливості під час зустрічі та прощання, висловлення прохання, вдячності;  розвивають уявлення про позитивні та негативні риси характеру людей (добрий-злий, ввічливий-неввічливий, грубий); навчають дітей визначати та називати моральні якості за конкретними вчинками і діями; викликають у дітей бажання слідувати позитивним моральним якостям.

У старшому дошкільному віці програмовими завданнями окреслено: поглиблення уявлення дітей про культуру родинних стосунків, правила сімейного етикету, поведінку в гостях, у родичів; виховання інтересу до родинних свят, вміння дарувати та приймати подарунки, добирати їх, враховуючи нахили тих, кому ці подарунки призначені; прищеплення  навичок  взаємної поваги у спілкуванні та спільній діяльності, дбайливого ставлення до інших людей (допомагати, співчувати, не ображати, не обманювати, поважати старість, не глузувати з калік); усвідомлення необхідності дотримання дружніх, приязних взаємин родини з сусідами; виховання почуття доброзичливості, ввічливості у ставленні до людей; ознайомлення дітей з позитивними рисами характеру (доброта, щедрість, чуйність, ввічливість, скромність, працьовитість, чесність, великодушність, добросердечність, добродійність, толерантність); усвідомлення необхідності дотримання соціально прийнятих норм поведінки, виховання бажання наслідувати позитивні зразки поведінки і засуджувати негативні, які називають словом «гріх» (гріх - поганий, непорядний вчинок).

Тож маємо дбати про гігієну і «поживність» духовної їжі  не менше, ніж про харчі тілесні. Опікуючись безпекою дитини, слід її всіляко оберігати від поширеного нині духовного сурогату, формувати тонкий художній смак, імунітет і огиду до так званої «попси» в усіх її видах і жанрах, до всього нещирого і непривітного, примітивного і брутального. І для цього не потрібні тривалі бесіди і повчання - лише ставлення педагога, насичення дитячого життя кращими мистецькими зразками та християнською мораллю, які самі витісняють з інтересів дитини низьке, приземлене, примітивне, цинічне, допомагають формувати духовні потреби і цінності.

Багато науковців і практиків пропонують сьогодні інтегрувати в контекст духовного розвитку дошкільників елементи релігійної просвіти, не вдаючись до власне релігійного виховання і дотримання релігійних обрядів, поклоніння іконам, заучування молитовних текстів тощо. Такі духовні запити можуть задовольнятися в умовах родинного виховання, адже право батьків - визначати, до якої релігії та в який спосіб залучати свою дитину (звісно, не порушуючи жодних її прав, без насилля та примусу).

Підготувала вихователь Тимошок Л.Д.