Методика розвитку зв'язного мовлення у дошкільників: основні аспекти. Методичні рекомендації для вихователів та батьків

Матеріали семінару-практикуму

Зв'язне мовлення має надзвичайне значення для розвитку інтелекту та самосвідомості дитини, воно позитивно впливає на формування таких її важливих особистісних якостей, як комунікабельність, доброзичливість, ініціативність, креативність, компетентність. За допомогою добре розвиненого зв'язного мовлення дитина навчається чітко та ясно мислити, встановлювати контакт з тими, хто її оточує, ініціювати власні ідеї, брати участь у різних видах дитячої творчості. Зв᾽язне мовлення поділяється на діалогічне і монологічне. 

Діалог - це розмова двох осіб, за допомогою якої відбувається обмін думками. Він відбувається у певній ситуації та супроводжується активною й виразною інтонацією, мімікою, жестами.

Монолог - це мовлення однієї особи, звернене до самого або до слухачів. Монологічне мовлення не підтримується ситуацією або запитаннями, як діалог, він адресований не одній людині, а слухачам.

Основні методи розвитку діалогічного мовлення дітей:

- розмова з дітьми;

- мовленнєві ситуації;

- дидактичні ігри, вправи;

- полілог;

- бесіда.

Провідним методом розвитку діалогічного й розмовного мовлення у повсякденному житті є розмова вихователя з дітьми. Розмови можуть бути колективними та індивідуальними. Вихователь упродовж дня постійно спілкується з дітьми, організовує з ними розмову з будь-якого приводу. Для виникнення розмови необхідна довірлива, спокійна атмосфера у групі, повага з боку дорослих до особистості дитини, її інтересів, нахилів, настрою. Розмова повинна відбуватись у невимушеній, вільній, партнерській формі обміну репліками, запитаннями, поясненнями, вказівками, оцінками тощо.

Діти молодшої групи краще реагують на індивідуальне завдання, тому розмови з ними проводять індивідуально;  у старших групах до розмови на ту чи іншу тему залучаються невеличкі групи дітей.

Розвитку діалогічного мовлення сприяє також прийом створення спеціальних  мовленнєвих ситуацій. Вони спрямовані на розвиток уміння домовлятися, запитувати співрозмовника, дотримуватися правил мовленнєвого етикету, виказувати співчуття, доводити свою позицію.                      

Ефективним методом розвитку діалогічного мовлення дітей є дидактичні ігри та вправи. Наприклад, у дидактичній грі «Телевізійне інтерв᾽ю» (вчимо звертатися до інших із запитаннями, відповідати на поставлені запитання).

Різновидом діалогічного мовлення є полілог - розмова кількох осіб, учасників спілкування. Полілог ще називають проблемною бесідою, оскільки діти спільно шукають відповіді на проблемні запитання. Вихователька виступає у ролі режисера.                                                                  

Провідним  методом розвитку діалогічного мовлення у дітей дошкільного віку на заняттях є бесіда - організована, цілеспрямована розмова виховательки з дітьми з певної теми, яка складається із запитань і відповідей. Зміст бесід повинен бути педагогічно цінним, відповідати віку дітей, сприяти їхньому гармонійному розвитку. Наприклад, бесіди про факти і явища суспільного життя: «Київ - головне місто України», «Ми любимо своє село» і т.д.                                                        

Монологічне мовлення містить у собі різновиди розповідей дітей.

Фактичні розповіді ґрунтуються на фактичному досвіді, можуть супроводжувати сприймання дитини або на основі її уявлення.

Описові розповіді - це виклад характерних ознак предмета або явища. Описові розповіді: опис картин, предметів, іграшок, а також може бути вигаданою. 

Сюжетна розповідь - це передання подій, які змінюються в часі, з обов᾽язковими дієвими особами. Наприклад: сюжетна розповідь-казка про іграшки; розповідь на запропоновану тему. Героєм сюжетної розповіді може бути і дитина, якщо вона розповідає про реальну подію, наприклад, «Як ми з татом ходили в зоопарк».

Творчі розповіді на основі уяви - найважчі для дітей, тому здебільшого їх проводять з дітьми старшого дошкільного віку. У навчанні дітей розповіді застосовуються різні прийоми, зокрема:

- спільна розповідь,

- зразок розповіді виховательки,

- план розповіді,

- складання розповіді за частинами,

- колективне складання розповіді,

- моделювання,

- запитання, вказівки тощо.

Спільна розповідь  - побудова коротких висловлювань, коли дорослий починає фразу, а дитина її завершує.

Зразок розповіді - це послідовний виклад подій чи опис предмета, події, явища, доступний для наслідування дітьми як за змістом так і за формою. Зразок є найлегшим прийомом навчання, оскільки показує дітям готовий результат, до якого вони повинні прагнути, допомагає дібрати аналогічний зміст їхньої розповіді.

План розповіді - це два-три (не більше п᾽яти) основних запитань, які визначають зміст і послідовність викладу. У процесі заняття план треба поповнювати новими запитаннями, це активізує  мовлення дітей.                                                                                   

На окремих заняттях можна застосовувати колективне складання розповіді або складання розповіді за частинами. Також у навчанні розповіді використовують такий прийом, як завершення дітьми розповіді, розпочатої вихователем.

Колективне обговорення плану використовується для полегшення складання дітьми розповідей за планом. Сутність цього прийому полягає в тому, що до складання розповідей вихователька обговорює з дітьми окремі питання плану, показує можливість урізноманітнення змісту розповідей. Н-д: «Що трапилося з хлопчиком?» - діти можуть відповідати по різному.

Моделювання використовується у старших групах. У моделях зв᾽язних висловлювань відображено структуру, зміст, засоби внутрішньо текстового зв᾽язку.

Запитання як прийом навчання розповіді посідає другорядне місце. Запитання дітям пропонуються здебільшого після завершення розповіді для уточнення або доповнення.

Оцінка - важливий прийом навчання розповіді. Суть її полягає в тому, щоб діти наслідували те, що схвалила вихователька, і уникали того, що вона не схвалює. У процесі навчання розповіді використовується й інші прийоми: вказівки, виправлення помилок, підказування потрібного слова, прослуховування дітьми своїх розповідей, попередньо записаних.

Методика навчання дошкільників описових розповідей 

Описова розповідь - це послідовний і логічний виклад усіх властивостей, ознак, зовнішнього вигляду, структури предмета, якоїсь події, явища. У ЗДО використовуються різні види занять для навчання дітей описових розповідей:

• опис іграшки (однієї або групи іграшок);
• опис реальних предметів;
• опис картин, предметних картинок;
• дидактичні ігри, які передбачають опис наочного матеріалу: «Загадки», «Крамниця», «Школа» тощо;
• порівняльно-описова розповідь за двома-трьома предметами чи картинками;
• порівняльно-описова розповідь за двома сюжетними картинками.

 Для навчання розповіді по пам᾽яті використовують: 

• описи предмета чи події з індивідуального досвіду дитини (улюблена іграшка, дика чи свійська тварина тощо);
• описи предмета чи події з колективного досвіду дітей (подорож до лісу, свято в дитсадку);
• словесні описові дидактичні ігри (без наочності) «Вгадай загадку», «Пори року» тощо).

У роботі закладів дошкільної освіти використовують розповіді-етюди (мініатюри). Це невеликі образні описи особливо виразних об᾽єктів та явищ природи, творів прикладного мистецтва (квіточка, листочок, тощо). Таку роботу вихователь може проводити як на заняттях, так і на прогулянках. У дошкільному закладі використовують комбіновані розповіді, у яких початок розповіді може бути сюжетним, а продовження - описова розповідь або навпаки.

Метод навчання дітей розповіді за сюжетними дидактичними картинами

Навчання дітей розповідати за сюжетними дидактичними картинами проводяться тільки на заняттях з розвитку мовлення за знайомими дітям картинами, які вони розглядали на заняттях з ознайомлення дітей із предметним і соціальним довкіллям та ознайомлення дітей із природою. У класичній методиці основним прийомом навчання розповіді за сюжетною картиною є зразок розповіді вихователя.

Методика навчання дітей розповіді із власного досвіду

Розповіді із власного досвіду - це розповіді про реальні події, свідками або учасниками яких були самі діти. Їх можна умовно поділити на такі види:

• розповідь на запропоновану вихователькою тему;
• розповідь про цікавий випадок із свого життя.

До складання розповідей із власного досвіду бажано залучати дітей із молодшого дошкільного віку в процесі щоденних індивідуальних розмов стимулювальними запитаннями.

Своєрідним видом розповіді із власного досвіду є складання дітьми листів, яке проводиться на заняттях. Наприклад: «Лист хворій дитині», «Лист до героїв казки «Цап і баран» тощо.

                    Методика навчання дітей творчої розповіді

Творчі розповіді класифікують залежно від матеріалу, що є джерелом  виникнення сюжету, на такі види:

• творчі розповіді на наочній основі;
• творчі розповіді на словесній основі.

До творчих розповідей на наочній основі належать:

- сюжетна розповідь про іграшку;

- розповідь за сюжетною ігровою обстановкою;

- розповідь за сюжетною картиною;

- описова розповідь про природу;

- розповідь-етюд;

- розповідь-мініатюра.

До творчих розповідей на словесній основі належать:

- розповідь за опорними словами;

- розповідь на тему, запропоновану вихователем;

- розповідь за темою і планом;

- розповіді-роздуми;

- складання казки;

- складання сценарію на основі короткого літературного тексту; 

- розповіді про смішний епізод;

- розповіді за мотивами знайомих художніх творів;

- складання фантастичних казок-небувальщин.

Найлегшим видом занять є розповідь про іграшки. Більш складнішим завданням є складання дітьми розповідей про іграшку, але з різними сюжетами.

У розповідях за сюжетною ігровою обстановкою діти повинні «оживити» фактично готовий матеріал, тобто скласти невелику сюжетну розповідь про групу іграшок («Лялька захворіла», «Іменини ляльки» та. ін.).

Описові розповіді про природу є найскладнішими для дітей. Спочатку діти розповідають про конкретну пору року, потім розповіді будуються на основі природних явищ (зима і літо, річка восени і весною).

А також складним видом творчого розповідання є складання розповіді чи казки з теми, запропонованої вихователем. У ній дитина повинна сама розповісти про умови, за яких відбувається подія, описати героя, визначити і розрити хід дій, придумати кінцівку.

Діти старшого дошкільного віку придумують казки, вірші. В.О. Сухомлинський у книзі «Серце віддаю дітям» зазначав, що створення казок - один із найцікавіших для дітей видів поетичної творчості.

Одним із цікавих видів творчої розповіді є розповіді-роздуми. Це комплексний вид висловлювання, у якому послідовно, зв᾽язно передаються думки про факти та явища довкілля, причинно-наслідкові зв᾽язки між ними, які дитина встановлює у процесі відображення та пізнання явищ дійсності.

За результатами систематичного розвитку зв᾽язного мовлення дітей у старшому віці формується монологічна компетентність - здатність  розгорнуто, послідовно, логічно, зв᾽язно висловлювати свої думки; складати розповіді різних типів; імпровізувати, розмірковувати про предмети, явища, події, друзів; виявляти словесну творчість у різних видах мовленнєвої діяльності. (Богуш А.М. Мовленнєвий компонент дошкільної освіти).

 Методика навчання дітей переказу художніх творів

Переказ - самостійне усвідомлене дітьми відтворення змісту знайомих художніх творів (оповідання, казки, повісті, легенди. Для самостійного переказу дітьми художнього твору потрібно пропонувати тільки знайомі художні тексти і казки.

Зазначимо такі традиційні способи переказу:

- спільний переказ виховательки й дитини;

- переказ за логічно завершеними частинами;

- переказ за планом виховательки;

- цілісний переказ тексту однією дитиною;

- переказ за ролями;

- вибірковий переказ;

- творчий переказ: творче відтворення дитиною тексту художнього твору;

- колективний переказ.

Переказ передбачає наявність художнього тексту, оригіналу, а все інше - це розповіді дітей.

У молодшій групі вихователь розповідає казку у супроводі наочності (ілюстрації, фігурки настільного театру).            

У середній групі діти беруть участь переказувати художні твори на комплексних мовленнєвих заняттях.

У старшій групі використовують такі види переказу:

- переказ за частинами;

- переказ за планом;

- вибірковий переказ;

- творчий переказ;

- повний цілісний переказ;

- переказ командами;

- переказ за ролями;

- розповіді дітей за власними малюнками за змістом знайомих художніх творів.                         

Для навчання дітей переказувати художні твори у ЗДО використовують різні прийоми навчання: пояснення, підказка, вказівка, нагадування, оцінка та інші.                                                           

Використані джерела:

1. Методика розвитку мовлення та навчання рідної мови дітей раннього і дошкільного віку. Алла Богуш, Наталія Маліновська. Київ, 2022. 

Підготувала вихователь Оксана КОРНІЙЧУК