Успішна освіта для дітей з розладами аутистичного спектра

Як відомо, дітей з розладами аутистичного спектра (скорочено, з аутизмом) дуже важко долучити до навчального процесу в закладі освіти.  Тому виникають запитання. По-перше, чи можуть діти з аутизмом, адаптуватися до процесу навчання разом з однолітками? І по-друге, чи здатні вони ефективно навчатися в освітньому середовищі?

Наша відповідь - звичайно можуть. Однак організація навчання має базуватися на високому рівні компетентності фахівців та батьків таких дітей.

Для аутичних дітей не є проблемою оволодіти навчальними навичками. У них добре розвинена механічна пам'ять, такі діти можуть чітко і без помилок відтворювати опанований матеріал. Але їм важко це продемонструвати через труднощі з соціальною адаптацією. 

Передусім, педагогам варто знати, що діти з аутизмом народжуються дуже вразливими, гіперчутливими до впливу довкілля, яке є для них стресогенним. Щоб з впоратися зі стресом, ці діти несвідомо вибудовують захисні реакції. Одна з цих реакцій - м'язове напруження, своєрідний «панцир», тілесний блок на рівні грудини та шиї. У тілесній будові дітей закріплюється цей патологічний стереотип, який не дозволяє:

• бачити предмети у розмаїтті та взаємозв'язках,
• сприймати й розуміти слова людей,
• адаптуватися серед людей.

Тому діти надають перевагу предметам і картинкам, які весь час однакові, зрозумілі, передбачувані.

Важливо знати: поки діти з аутизмом перебувають у патологічному (напруженому, нерівномірному) психофізіологічному стані,  їхні навчання і розвиток, по-перше, мінімально ефективні, по-друге, не мають характеру сталості.

 Щоб допомогти дітям з аутизмом, перш за все потрібно сформувати передумови для навчання й розвитку. За правильних умов адаптивні можливості дітей будуть підвищуватися, вони зможуть витримувати навчальні навантаження в середовищі однолітків.

Для підвищення адаптивних можливостей дитини необхідно  послідовно працювати над нормалізацією, гармонізацією її психофізіологічного стану. Зокрема, вирівнювати тонус, вивільняти напругу; досягати гравітаційну стійкість, статичну та динамічну рівновагу, узгоджену координацію на рівні тіла. Розвивати силу дитини, її вправність, мобільність, «включеність», витривалість.

Під час цієї роботи ми спираємося на такі орієнтири: 

• принцип нарощування. Тренування здатності докладати зусиль, старатися;
• стимуляція дитини до активних дій. Набуття здатності розвивати чуттєвий досвід, пізнавати світ у його розмаїтті, продуктивно діяти;
• партнерство між фахівцями, з одного боку, та між фахівцями і батьками, з іншого.

Окрім перетворень на базовому сенсомоторному рівні, дитина з аутизмом потребує позитивних змін у соціальній сфері. Працюючи над основами соціального розвитку, варто ставити такі завдання:

• Формувати в дитини з аутизмом толерантність до інших людей;
• Сприяти набуттю позитивного досвіду перебування серед однолітків;
• Створювати умови, за яких дитина починає розуміти, що з іншою людиною бути цікавіше й краще, ніж без неї.

Хотілося б підкреслити, що на індивідуальних заняттях, у форматі «дитина-дорослий», соціальні якості у дитини з аутизмом не розвиваються. Соціальні якості будь-якої дитини розвиваються тільки в ситуації позитивного досвіду взаємодії з однолітками! Отже, педагоги мають працювати над тим, щоб аутична дитина вчилася бачити інших дітей - спочатку у парі, потім - у мікрогрупі. Крім цього, дитина має чути однолітків, відчувати, враховувати їхні інтереси, діяти по черзі, ділитися предметами.

Отже, першочерговий напрям підготовки дитини з аутизмом до школи - нормалізація її стану та набуття базових соціальних якостей.

Наступний крок - сформувати в дитини соціальну роль «учень», навчити розуміти контекст шкільної ситуації, розвинути відповідні навички. Над цим варто попередньо працювати, моделюючи шкільну ситуацію. Бажано в тій школі, тому класі і з тим вчителем, у клас якого прийде дитина.

Щоб краще орієнтуватися в школі, дитина повинна мати спеціально розроблений план, де позначено всі зони. Зокрема, місця, куди вона може йти самостійно, і ті, куди можна йти тільки з дорослими.

Така цілеспрямована й відповідальна підготовка дитини з аутизмом до школи уможливлює її послідовний розвиток та успішне навчання разом з однолітками.

Підготовка освітнього середовища до навчання дитини з аутизмом

Якщо в першому модулі ми говорили про ресурси дитини з аутизмом, то в другому модулі йдеться про необхідність створити відповідні та безперешкодні умови для навчання.

Ця мета охоплює такі групи ресурсів середовища:

• перша група - Предметно-просторові ресурси
• друга група - Організаційно-смислові
• третя група - Соціально-психологічні

Предметно-просторові ресурси важливі для всіх дітей з особливими освітніми потребами. Однак для дітей з аутизмом вони набувають особливого значення. Упорядкований простір дозволяє звести до мінімуму чинники, що викликають стрес або відволікають. Це пов'язано зі схильністю аутичних дітей до завершеності та упорядкованості. Тому при створені відповідних і безперешкодних умов їхнього перебування в закладі освіти, доречно використовувати принцип структурованості.

Опора на цей принцип передбачає:

1. Розподіл простору на певні осередки за видами діяльності, що мають чітке розмежування і позначення. Наприклад, за допомогою килимка на підлозі, липкої стрічки, фото на стільці або шафці, стрічки по краю стіни. 

2. Впорядковане розташування навчальних матеріалів на робочому місці. 

3.Використання сигнальних опор, які полегшують пошук і розпізнавання об'єктів.

4. Відкритий доступ до  ресурсного забезпечення релаксаційної зони. 

5. Структурування робочого місця дитини. 

6. Раціональна просторова організація робочого аркушу. 

Узагальнено можна сказати: якщо довкілля чітке, однозначне та структуроване, діти з аутизмом комфортніше себе почувають і можуть продуктивніше діяти. 

Для чіткої організації навчального середовища важливо впроваджувати навчальні осередки, насичувати освітній простір певними матеріалами. Також необхідно мати в класі меблі, які дають змогу створювати нові просторові комбінації. Це забезпечить цікаве, привабливе, зручне й продуктивне освітнє середовище.

Особливо важливо забезпечити такі структурні компоненти класної кімнати: 

• кордони осередків для різних видів діяльності;
• чітко окреслене індивідуальне місце для навчальної діяльності;
• «Куток заспокоєння», де намальовано, що саме учень може робити, коли нервується. У цьому кутку відпрацьовують методи самоконтролю й саморегуляції;
• сенсорна зона як місце, де завдяки відповідним засобам, діям та вправам можна регулювати стан дітей (зменшення збудливості, підвищення здатності до зосередженості, мобільності), а також сприяти становленню сенсо-моторної інтеграції у дітей.

Організаційно-смислові. Це візуальна підтримка та оформлення класної кімнати. Діти з аутизмом погано реагують на слова. Так відбувається тому що люди ніколи не вимовляють слова однаково. Впровадження візуальної підтримки - тобто спеціально розроблених графічних стимулів, дозволяє дітям отримати сталі й незмінні орієнтири. Адже те, що намальовано, виглядає завжди однаково. Тому графічні стимули набувають для дітей з аутизмом статусу правил (законів) і поступово скеровують їхні дії. 

Існує багато різновидів візуальної підтримки: графіки, розклади, алгоритми дій, схеми, позначки, правила. Упорядковані візуальні стимули дозволяють дитині орієнтуватися у подіях тижня, дня, на перерві, впродовж занять чи виконання окремого завдання. 

Одним із складників візуальної підтримки є розклад. Він може бути в форматі альбому чи папки з файлами, де в певній послідовності розміщені малюнки, фотографії, піктограми або надписи. Візуалізований розклад дає змогу: організувати час; зрозуміти вимоги вчителя; знизити рівень тривожності (завдяки передбачуваності подій). А також - виокремити важливу інформацію від несуттєвої, сформувати здатність до самостійної цілеспрямованої роботи, набути навичок саморегуляції. Педагог привчає дитину орієнтуватися на розклад, самостійно готуватися до кожної дії, виконувати її, звіряючись з розташуванням карток на розкладі, бути готовим до змін. Використовувати розклад варто в усіх приміщеннях навчального закладу. При цьому кожен з педагогів привчає аутичну дитину зважати на розклад і поступово керуватися його орієнтирами. 

Ще один важливий різновид візуальної підтримки - візуалізовані правила. Вони стають опорою для дитини з аутизмом, орієнтиром серед незрозумілого і лячного світу. Це правила, пов'язані з вимогами до учня в школі. Наприклад, під час уроку дитина має бути в класі і не виходити, а під час перерви з класу можна вийти. 

Щоб діти опанували це правило, під уроку вчитель демонструє картку зі знаком заборони. Це може бути перекреслене зображення червоного кольору, де людина прямує до дверей (отже - не можна!). Коли настає перерва, вчитель перевертає малюнок-правило іншим боком. Там намальоване те ж зображення, але зеленого кольору і без перекреслення (отже - можна!). 

Одні з перших правил, яким треба навчити дитину з аутизмом - «Стоп», «Спочатку - Потім», «Твоя черга - моя черга». Найефективніші правила містять інформацію про те, що дитина повинна робити (позитивний зміст). А не те, що вона не повинна робити (негативний зміст). Наприклад, не варто формулювати правило так: «Не штовхай сусіда за партою».  Правильне формулювання  - «Сиди рівно, руки та ноги тримай біля себе». Не варто формулювати правило так: «Не вигукуй з місця!» Набагато кращий формат -  «Піднімай руку і чекай дозволу говорити»

Щоб ефективно розповісти про правила, варто дотримуватися таких вимог:

• Правил має бути не більше п'яти водночас;
• Вони мають бути конкретними, простими, однозначними;
• Бажана риса правил - привабливість (можливо, з гумором, у вигляді віршу, або за ідеєю акровіршу). Тоді заголовні букви кожного рядку по вертикалі складають слово, що відповідає змісту правила.
• Правила мають бути розташовані у місці, яке бачать всі;
• Правила мають бути змінними. Тобто, вони повинні враховувати актуальність розвитку конкретнихдітей та усього дитячого колективу.

Прикладом правильно оформленого правила є плакат «Рівень голосу» («Шумомір»). На ньому зазначають певну градацію (вертикаль, або секторальні поля). Кожна позиція відображає цифру, співставну з розумінням рівня гучності голосу. 

Може бути така градація:  0 - мовчання. Вчитель привчає орієнтуватися на цей рівень, коли, наприклад, учні виконують письмову самостійну роботу. 

1 - розмова пошепки (під час роботи в парах); 

2 - групова робота, відповідь з місця; 

3 - виступ перед класом, перерва.

Як і всі інші правила, «Шумомір» варто опрацьовувати та закріплювати. 

Пропонуємо один із варіантів такої роботи. Вчитель звертає увагу учнів на правило «Шумомір» перед діяльністю, що передбачає ту чи іншу гучність голосу. Потім щоразу перед діяльністю, коли учні будуть говорити, учитель має запитати, який рівень голосу доречний.

Важливо розробляти правила, які можна об'єднати у систему. Це сприяє створенню узгоджених умов для повноцінної роботи у класі. Так, правило «Шумомір» треба опановувати з опорою на інші правила. У них мають бути представлені знаки, якими учні можуть користуватися, щоб не порушувати тишу під час самостійної роботи.

Розроблення правил - творчий процес. Важливо, щоб над змістом і формою подання правил думав не тільки вчитель, але й весь клас (наприклад, у форматі конкурсного завдання).

Коли учні усвідомлюють правильну поведінку, то поводяться соціально прийнятним чином. 

Окрім предметно-просторових та  організаційно-смислових, є ще третя група ресурсів - Соціально-психологічна. Це, передусім, компетентність педагогічного колективу, їхня здатність висококваліфіковано супроводжувати освітній процес дітей.

Тут маємо на увазі дві головні компетентності. По-перше, розуміти, ЩО і ЯК треба робити для дитини з аутизмом відповідно до свого напряму роботи (спеціалізації). І, що важливо, вміти це робити. По-друге, вміти працювати у режимі командної взаємодії з іншими фахівцями та батьками.

Щоб надати необхідну допомогу дитині з аутизмом, навколо неї має зібратися команда супроводу. Команда узгоджено діятиме відповідно до потреб дитини, завдань її навчання і розвитку.

Колегіально має здійснитися оцінювання дитини. Це - першочергове завдання міждисциплінарної команди супроводу. Кожен учасник має оцінити стан сформованості дитини у сфері, якою опікується. Для всебічного вивчення дитини варто об'єднувати зусилля та узгоджувати погляди. 

Отже, спершу учасники  команди ППС визначають сильні сторони та потреби дитини. Потім необхідно визначити й сформулювати конкретні, вимірювані та визначені в часі цілі (тобто, SMART-цілі). Про важливість комплексної оцінки стану розвитку дитини йшлося в темі, присвяченій індивідуальній програмі розвитку. У нашому модулі ми зробимо основні акценти щодо дітей з розладами аутистичного спектра.  

Правильно описані цілі - рушійна сила позитивного розвитку дитини з аутизмом. Їх досягнення дозволяє подолати перепони, які не дають дитині повноцінно розвиватися.

Перша складність, з якою може зіткнутися команда супроводу, така:  за що братися, продумуючи цілеспрямовану допомогу дитині з аутизмом? Адже, зазвичай, у таких дітей - цілий клубок ускладнень та перепон розвитку. 

За міжнародними стандартами визначені пріоритети у виборі актуальних цілей. Це:

-         безпека,                        

-         асоціальна (проблемна) поведінка,

-         соціальний розвиток, 

-         комунікативні навички, 

-         ігрові навички,            

-         самостійність,

-         саморегуляція,           

-         навчальні навички.

Від того, які цілі визначені, залежить зміст додаткових освітніх послуг.

Стратегічне планування додаткових освітніх послуг передбачає урахування динаміки розвитку дитини та впровадження постійних моніторингових процедур. 

Для чого необхідно здійснювати постійний моніторинг динаміки розвитку учня з особливими потребами?

Це дає змогу:

-         Побачити наявність або відсутність позитивної динаміки розвитку дитини;

-         Визначити, чи відбувається досягнення SMART-цілей; 

-         Відкоригувати зміст та обсяг додаткових освітніх послуг.

Так, спочатку може виявитися, що дитина з аутизмом  має низький рівень адаптивних можливостей. Це виявлялося в підвищеній тривожності, коливаннях настрою, руховій розгальмованості, непосидючості. У цій ситуації більшість додаткових освітніх послуг має бути пов'язана із нормалізацією психофізіологічного стану дитини та її загального психомоторного розвитку. Ці заняття переважно проводить вчитель фізкультури, інструктор ЛФК, запрошений фахівець. Але певні прийоми, методи і засоби впливу мають підхопити всі фахівці команди супроводу і батьки. Тільки тоді в дитини з аутизмом може відбутися прогрес, вона досягне бажаної цілі.

Пізніше, коли за результатами моніторингу дитина демонструє достатню адаптованість до освітнього середовища разом з однолітками, команда супроводу переглядає розподіл додаткових освітніх послуг. Тоді кількість годин на психомоторний розвиток зменшують, а за рахунок цього збільшують зміст додаткових послуг, які стосуються соціального та когнітивного розвитку. Нові успіхи учня зумовлюють перебудову змісту психолого-педагогічної допомоги, зміну обсягу певних напрямів додаткових освітніх послуг.   

Таким чином, команда супроводу розробляє гнучку стратегію надання додаткових освітніх послуг, базуючись на принципі дитиноцентризму. 

Завдяки компетентності фахівців та батьків, узгодженим та відповідальним діям команди супроводу, можна підвищити рівень соціальної адаптаціїдитини, її життєву компетентність, відкрити нові можливості. Це позитивно позначається не тільки на освітньому процесі, але й на житті загалом.

Автор: Тетяна Скрипник, доктор психологічних наук, професор кафедри спеціальної психології,

корекційної та інклюзивної освіти Інституту людини Київського університету імені Бориса Грінченка.