Покарання дитини: «за» і «проти»

Шановні батьки! Ми хочемо обговорити з вами одну з важливих виховних проблем, яка, безумовно, хвилює кожного з нас – це проблема покарання дитини.

Сучасні педагоги вважають, що покарання, як засіб виховання, потрібне, але воно має бути розумним, справедливим і зрозумілим дитині; провинившись, вона завжди має зрозуміти, за що її покарали.

На жаль, практика показує, що багато батьків часто припускаються помилок в питанні покарання дитини. Вони кричать на дитину, б’ють її, ставлять у куток або дотримуються філософії позбавлень і заборон. Чи приносять такого роду покарання дитини користь?

Якщо маляті вже виповнилося два з половиною роки, а ви не зловживаєте своєю владою, не б’єте його з кожного приводу, то це покарання не занадто злякає його і може виявитися навіть корисним. Справа в тому, що дитина, досягши молодшого дошкільного віку, вже здатна розуміти, що робить щось не так. Проте самостійно зупинитися вона ще не завжди може. Наприклад, вона почувається винною через те, що тупотить ногами на бабусю, кусає сусіда в пісочниці або викрикує образливі слова, але впоратися з собою неспроможна. Їй потрібна ваша допомога, але яка? Спокійне прохання вона навряд чи зараз почує. Узяти за руку та відвести не завжди можливо (адже ви самі обурені поведінкою дитини, і вам складно зберігати спокій). У цьому випадку який-небудь різкий звук або рух (окрик, ляскіт по столі або по сідничці малюка) подіють на дитину протвережувально. Вона зупиниться, і з нею вже можна буде розмовляти.

Покарання  може бути корисним і в тому випадку, якщо дитина вирішила перевірити межі дозволеного і з’ясувати, до якої межі мама або тато дозволяють їй дійти. Оскільки малюк ще погано орієнтується у світі, батьки повинні показувати йому межу, переступати яку не слід. Але якщо дорослі не спроможні щось заборонити дитині або в чомусь обмежувати її, малюк буде вимагати їхньої реакції будь-яким способом, іноді зважуючись на надзвичайний хід, виводячи їх із себе своєю поведінкою.

Часто є природним, що малята молодшого дошкільного віку діють всупереч батькам. Не тому, що зляться на них або не зважають на них, просто їм потрібно відчути свою незалежність та їхні межі. Якщо ви почнете їх за це «переслідувати», то почнете війну, у якій не буде переможців. Краще намагайтеся перетворити це на гру або поставитися як до прикрої неприємності, що згодом зникне.

Не забувайте того, що сила покарання мусить відповідати вчинкові. За один і той самий вчинок не карають двічі. Наприклад, дитина завинила і була покарана матір’ю потім дістала прощення; не можна, щоб батько, повернувшись з роботи і довідавшись про те, що трапилось, знову зауважував їй.

Роз’яснення дитині поганого, що було в її вчинку, має бути основою усіх видів покарання. Це роз’яснення треба давати в спокійному тоні і не підвищувати голосу.

Роз’яснення може бути більш чи менш суворим, а різким і голосним тільки в крайньому разі. Дорослий, караючи дитину, повинен добре володіти собою.

Усі інші види покарання слід зводити до позбавлення дитини тих чи інших пільг і задоволень. Такі покарання застосовують порівняно рідко, це «надзвичайна подія» в родині. Слід мати на увазі, що ефект від покарання щоразу слабшає, у цьому полягає один із його недоліків.    

На думку відомого американського педагога А.Фромма, покарання приховує у собі й інші небезпеки, а саме:

• дуже часте покарання не виправляє поведінки дитини, а лише перетворює її;
• покарання змушують дитину побоюватися втратити батьківську любов;
• у покараного малюка може виникнути вороже почуття до батьків;
• часті покарання так чи інакше спонукають дитину залишатися інфантильною;
• покарання може перетворитися на спосіб дитини привернути до себе увагу батьків.

Альтернатива існує – це батьківське терпіння, що є найбільшою доброчинністю, яка тільки може бути у батьків, а також відволікання, неквапливість у прийнятті рішення (не поспішайте карати сина чи доньку, зачекайте, поки вчинок повториться), пояснення дитині того,чому саме її дії неправильні.

В окремих випадках найсильнішим засобом запобігання проступкам дітей виявляється не покарання, а заохочення, тобто коли дитину кілька разів похвалять за те, що вона утрималась від того чи іншого негативного вчинку.

Покарання дитини: корисні поради:

• Навчіть дитину сварити саму себе. Таким чином ви поставите малюка на шлях самоконтролю, самоаналізу та самокритики (в розумних межах, звичайно).
• Під час зауваження звертайтеся до дитини по-діловому (Оксано, а не Оксаночко).
• Змініть тон спілкування (рішучий, але не крикливий; суворий, переконливий, який не допускає заперечень).
• Змініть вираз обличчя – нахмурте брови, висловіть подив, обурення, образу чи гнів.
• Використовуйте жорсткі негативні обіцянки і слідкуйте цьому правилу до кінця, наприклад: «Сьогодні мені доведеться називати тебе тільки Роман, а не Ромчик» або: «Цілий день не буду тебе обіймати».
• Позбавте на певний час дитину її улюбленої іграшки чи іншого предмета, поставивши їх на видне місце. Періодично при цьому нагадуйте дитині: «Скучає сьогодні наша лялька».
• Приводьте увечері, але не перед самим сном, епізодичні секретні наради удвох (тато і дитина чи мама і дитина) за темою «Що я сьогодні зробив не так?».
• Перед тим, як вдаватися до покарання, подумайте: чи варта ця ситуація покарання?
• Пам’ятайте, що будь-яке покарання має бути адекватним провині.
• Не карайте малюка відразою, для нього це занадто важке випробовування, особливо якщо він не розуміє причини.
• Покарання не можна припиняти достроково, піддавшись на вмовляння інших членів родини і самої дитини.
• Уникнути покарання можна, якщо ви внесете в життя дитини розумні обмеження, які допомагають їй правильно поводитися.
• Після будь-якого покарання обов’язково обговорюйте з дитиною, чому та за що вона була покарана; а потім – обов’язково приголубте малюка і покажіть йому, що він бажаний і любий.

Консультувала вихователь-методист Семенюк Р. Ф.