Шляхи формування соціального здоров'я у дітей дошкільного віку. Поради педагогам і батькам

1.    Дорослому треба бути уважним до природних особливостей кожної дитини, орієнтуватися у своїй роботі на реальні ознаки визрівання її організму - антропометричні показники, час випадання старих і появи нових зубів, зміни тілобудови, появу нових потреб та інтересів. Показником поваги до природних особливостей дитини та динаміки їх змін є відсутність у педагогічній практиці намагань штучно прискорити розвиток. Такий педагог усвідомлює: не існує одного на всіх дітей раннього розвитку. Кожний малюк розвивається по-своєму, у властивому йому темпі, з притаманною йому інтенсивністю та яскравістю. Правильна педагогічна позиція полягає у спостереженні за дитиною та активному чеканні «моменту істини». Такий педагог щоденно забезпечує малюкові сприятливе для реалізації ним своїх фізичних, психологічних та соціально-моральних якостей розвивальне середовище, пропонує кожному можливість вибору.

2.    Хороший педагог завжди пам'ятає: між поняттями потенційний та актуальний розвиток - велика відмінність. Перше вказує лише на можливості дитини, її резервні сили, незадіяні фонди «можу» і «хочу», які за сприятливих умов пробудяться, а за несприятливих так і залишаться потенцією. Друге означає, що природні здібності вже проявилися, реалізувалися, відбилися на реальних здобутках і результатах дитячої діяльності. Педагог має знати, скільки в його групі потенційно здібних, а скільки реалізованих дітей; чесно визнати, кому з них він приділяє більше уваги. Якщо першим, то страждають другі, і навпаки. Отже, лише реалізація вихователем індивідуального та диференційованого підходів забезпечить баланс інтересів усіх дітей одночасно.

3.    Оскільки реалізувати себе, здійснитися як особистість може лише активна істота, дорослому слід з дитинства плекати «людину дії». Якщо мозок, м'язи, душа малюка залишаються байдужими, бездієвими, млявими, вони втрачають свою життєву силу й працездатність. Пасивне споглядання активних дій інших гальмує процес повноцінної реалізації дитиною свого природного потенціалу, атрофує прагнення до самовираження й самоствердження, уповільнює розвиток творчості. Привчайте дитину здійснювати свої наміри, перетворювати їх на активну, конструктивну, моральну дію.

4.    Не варто ставити перед дитиною ні надміру легкі, ні занадто складні вимоги. Щоб вона зростала самостійною, слід вправляти її в умінні розв'язувати завдання, що становлять для неї певну складність, стимулюють необхідність мобілізуватися, напружити волю, виявити кмітливість і оптимізм. Підтримка дорослого полягає у висловлюванні довіри можливостям дитини, її емоційній підтримці, навідних запитаннях, встановленні асоціативних зв'язків, а не прямих підказках або показі способу дії. Важливо, щоб дитина частіше відчувала задоволення своєю спроможністю досягти результату власними зусиллями, ніж відчай від невдалих спроб, нездійснених сподівань, «ведмежої послуги» дорослих.

5.    Радимо педагогові усунути зі своєї практики вираз: «Роби, як я сказала!», оскільки він атрофує природне бажання дитини щось ініціювати, робити по-своєму, виробляє звичку діяти за вказівкою дорослого. Не слід зловживати готовими зразками, шаблонами, еталонами. Дитина має зростати з відчуттям радості від можливості вчиняти на власний розсуд, розраховувати на себе, покладатися на власні сили. Зменшіть кількість окличних речень, збільшіть кількість запитувальних, які стимулюють малюка до висловлювання власної думки, вправляють в умінні виробляти свої судження, засвідчують повагу до нього дорослого, вміння рахуватися з ним.

6.    Дозволяйте дитині ризикувати! Підстраховуйте, навчайте виваженості й обережності, допомагайте виявляти допитливість, впевненість, здорову міру ризику. Привчайте її бути уважною, спостережливою, виділяти головне і другорядне, знайоме і нове, безпечне і небезпечне. Дозволяйте малюкові у вашій присутності проводити досліди, експериментувати з різними матеріалами, підтримайте його намагання виявити винахідництво, кмітливість, елементарну форму раціоналізаторства, вигадку, фантазію. Задійте творчу уяву дитини, дозвольте їй відчути насолоду від процесу творення. Надавайте їй право на власний вибір, прийняття самостійних рішень, самопокладання відповідальності за когось (щось). Це сприятиме формуванню в неї активної за формою та моральної за змістом життєвої позиції.

7.    Збалансуйте такі важливі для становлення дитини життєві уміння - презентувати себе людям, які її оточують (зрозуміло, з кращої сторони), довіряти власному досвіду (розраховувати на свої знання, уміння, навички), захистити себе соціально прийнятними способами (підтримати у складній ситуації; заспокоїти у разі потреби; відстояти власну гідність; не погодитися з несправедливою оцінкою; довести свою правоту). У своїй сукупності ці важливі уміння допоможуть маленькій дитині жити повноцінним життям, почуватися впевнено, бути самодостатньою.

8.    Не ставтеся до дитини зверхньо, зневажливо. Ніколи не вважайте її своєю власністю. Вона має якомога раніше відчути свою значущість. Цінуйте її не лише в моменти тріумфу й перемог, а й під час її поразок. Навчайте малюка гідно вигравати й програвати. Зростаючи, він має засвоїти: не помиляється той, хто нічого не робить. Якщо батьки і педагоги не соромляться визнавати свої помилки, дитина усвідомлює, що помилитися може кожний - і дорослий, і дитина. Завдяки цьому вона перестає боятися помилок, «відпускає себе», перестає бути скутою і напруженою. А це - крок до творчого освоєння життя. Надайте малюкові право на помилку. Ніколи не насміхайтеся над його невдачами, не соромте у присутності інших, не залишайтеся глухими до його емоційного стану, не висловлюйте сумнівів з приводу його здібностей.

9.    Довіряйте дитині! Маленька істота поки ще не вміє думати одне, відчувати друге, говорити третє, а робити четверте. Тлумачте все, що вона робить, з кращого боку, сподівайтеся на її правдивість. Дитяча брехня - механізм особистого захисту, за допомогою якого дитина намагається уникнути неприємностей. Мудро вчиняє той педагог, який поводиться з вихованцями щиро, демонструє їм свою відкритість, не використовує образливих покарань, послідовний у своїх вимогах. Якщо малюк довіряє дорослому, не боїться його, він, найімовірніше, переживатиме, що сказав неправду, визнає це сам, попросить вибачення.

10.     Оцінюючи малюка, його якості, вчинки, досягнення, частіше говоріть йому, чим він хороший, якомога рідше й коректніше вказуйте на недоліки. Краще один раз показати, як вчинити правильно, ніж багаторазово дорікати за помилки й недоречності. Мудрий вихователь не порівнює одну дитину з іншою, адже вони різні! Він порівнює її з нею самою - вчорашньою, сьогоднішньою, ймовірною завтрашньою. Це, по-перше, краще орієнтує малюка у можливостях свого зростання, перспективах, очікуваннях на свою адресу рідних і близьких; по-друге, допоможе усвідомити, що всі люди мають свої відмінності, сильні й слабкі сторони, кожний чимось сильніший, а чимось слабший за іншого. Це наповнить зростаючу особистість відчуттям «нормальності» свого розвитку, унеможливить появу різноманітних комплексів, сприятиме її спокійному просуванню по життю.

11.     Не поспішайте вирішувати за малюка, з ким йому товаришувати, чим займатися, як розв'язувати проблеми. Непохитна впевненість дорослого у своєму праві все визначати за дитину небезпечна. По-перше, вольове керування затребує в ній тільки те, що на думку батьків і вихователів знадобиться їй у житті (це дуже суб'єктивне судження може виявитися помилковим); все ж інше - незрозумілі потяги, нереальні мрії, зайві інтереси, висока емоційна чутливість, здорові амбіції, почуття власної гідності, совісність - відкидаються як непотрібне, як такі, що лише ускладнюють дитині життя. По-друге, воно привчає малюка до думки, що правда знаходиться у чиїхось, а не своїх руках, що від нього самого в житті мало що залежить; що всі без винятку наміри, бажання, плани йому належить не лише погоджувати з іншими, а й одержувати дозвіл на їх реалізацію. Це спричиняє відчуття безпомічності, безпорадності, безправності, тривожного очікування зростаючою особистістю обмежень, попереджень, приписувань дорослого.

12.     Окультурюйте дитячі бажання! Маленька дитина - істота емоційна, легко захоплюється, часто каже: «Я хочу!» Хотіти вона може багато чого - як важливого для її розвитку,  доцільного, так і малозначущого, що можна вважати забаганкою або взагалі шкідливим для неї. Дорослому варто визначитися з ієрархією дитячих потреб - чого малюк прагне у першу, чого - в останню чергу; зрозуміти мотиви його виборів - давно мріяв про бажане; хоче такого самого, як в інших дітей; схотів щось під впливом ситуативного яскравого враження тощо. Доцільно з дитинства пояснювати малюкові, що далеко не всі людські бажання реалізуються, що культурна особа вміє зачекати виповнення бажаного, виявити елементарне самовладання, співвіднести можливості зі своїми бажаннями. Щасливою почуватиметься дитина, яка з перших років свого життя диференціюватиме межі безпечного-небезпечного, соціально прийнятного-неприйнятного, схвалюваного-осуджуваного. Вони будуть для неї важливими орієнтирами для прийняття доцільних рішень.

Підготувала вихователь вищої категорії Сенюк Н.Г.