ТИСК У СПІЛКУВАННІ З ДІТЬМИ. Консультація для батьків та педагогів

Усі люди на Землі такі різні, але всі мріють бути щасливими. Та чи можливе щастя серед конфліктів, примусу? Сучасний світ дуже жорстокий, сповнений агресії  і насильства. Як захистити від цього наших малят? Як виховувати у них доброту, високі моральні цінності, вміння спілкуватися?

Для дитини спілкування - як свіже повітря, без якого неможливе її повноцінне життя й розвиток. Спілкування здатне зцілювати, але і водночас може поранити душу, скалічити психіку. Зазвичай спілкування рідних чи вихователя з дитиною є спокійним, приємним, але іноді звична ситуація може перетворитися на суперечку. Дорослі, користуючись своєю владою, вдаються до тиску. Тиск вважається нецивілізованим, іноді навіть небезпечним методом впливу, його використання свідчить про брак мудрості і витривалості у дорослих. Тиск завдає свідомості малюка серйозної шкоди і може кваліфікуватися як насилля.

Розрізняють такі види тиску:

-  фізичний (коли дорослий використовує фізичну силу або погрожує її використати);

-  інтелектуальний (дорослий тисне на розум дитини своїми аргументами);

-  емоційний (дорослий лякає позбавленням своєї прихильності);

-  вербальний (дорослий вживає образливі слова, вдається до погроз).

Так, в окремих життєвих ситуаціях дорослий має сказати дитині коротке, чітке, спокійне, навіть жорстке «ні», яке сигналізуватиме малому, що він вийшов за межі домовленостей, порушив обумовлені рамки, проігнорував соціально прийнятні й схвалювальні зразки поведінки. Водночас маємо визнати: тиск, насильницькі дії дорослого завдають значно більше шкоди дитині, ніж приносять користі. 

До використання дорослими різних видів тиску призводить неслухняність, вередування, істерики дитини. Батькам, які зайняті здебільшого своїми турбо-тами й проблемами, часто бракує часу на розмову з сином чи донькою. А якщо і знаходять годину для бесіди, то заповнюють цей час настановами, зауваженнями. Такі розмови аж ніяк не сприяють взаєморозумінню і зближенню. У пошуках відповіді напрошується висновок, що спілкування - це мистецтво, якого треба вчитися, а навчившись, відшліфовувати все життя. Дитина потребує, аби її почули і зрозуміли. Їй потрібен близький співрозмовник - друг, який щиро виявлятиме готовність до спілкування, щоб взаємини були рівними й партнерськими.

Кожна родина керується власними цінностями у вихованні дитини й виробляє свій стиль спілкування: демократичний, авторитарний чи ліберально-поступливий. У родинах з демократичним стилем спілкування дорослі готові бути другом, наставником, здатні критично аналізувати результати виховання та спілкування. Ці родини сповідують такі цінності як чесність, справедливість, почуття обов'язку, дотримуються норм моралі. Дорослі чітко усвідомлюють, що сенс їхнього життя полягає в благополуччі дитини, при цьому виступають в ролі порадника, а не тиснуть і не нав'язують свою думку.

Результати спостережень і опитувань свідчать про різке зростання спілкувань з дітьми в авторитарному та  ліберально-поступливому стилі. Тут власні інтереси і проблеми дорослих переважають над будь-якими дитячими потребами. Діти часто позбавлені як контролю, так і спілкування. Вони залишаються на самоті, що загострює почуття покинутості, розпачу, агресивності. Спілкування перестає бути соціально-значимим явищем. Це негативно впливає на соціалізацію дитини.

Хто не був би нашим співрозмовником, спілкування має формуватися на засадах поваги, емпатії, чесності й відкритості. Ненасильницьке спілкування базується на вмінні ввійти в становище іншої людини, зрозуміти її почуття та потреби. То ж дуже важливо навчитися слухати й чути свого співрозмовника, поважати його. Принцип безумовного прийняття має бути головним у взаєминах з дитиною. Її потрібно любити будь-якою й допомагати їй самій не боятися бути собою.

Мета методу ненасильницького спілкування - навчитися слухати себе і інших зі співчуттям, а також викликати співпереживання інших. Цей підхід вчить бути чесним і відкритим, допомагає пізнати себе, усвідомлювати людські потреби і налагоджувати стосунки, що ґрунтуються на повазі та взаєморозумінні.

Обираючи ненасильницьке спілкування як стратегію взаємодії з дітьми та дорослими, важливо перенести його і в повсякденне, особисте життя. Це допоможе уникнути багатьох непорозумінь, конфліктів, а також досягти внутрішньої гармонії та почуватися щасливим.

Типові помилки дорослих, що продукують проблемне спілкування

  • Надмірна імпульсивність, емоційність та різкість реагування на ситуацію.
  • Непослідовність дій і їх розбіжність зі словами.
  • Підкуп (улещування, обіцянки тощо).
  • Постійне порівнювання малюка з іншими людьми.
  • Втручання в особистий простір дитини (обмеження спілкування з друзями, заборона гратися іграшками і т.д.).
  • Відмова у прихильності («Я не люблю тебе, коли ти так поводишся!»).
  • «Роздування» дрібниці до масштабної проблеми, надмірна драматизація ситуації.
  • Висунення ультиматумів («Якщо ти..., то я ...»).
  • Зловживання невмотивованими наказами та вказівками типу «Роби, як я сказав!».
  • Переважання імперативних (наказових) форм спілкування.
  • Насильницькі дії (погрози, ляпаси, залякування, приниження, «тиск на жалість», фізичні покарання).
  • Відсутність спроб дорослого визнати свої помилки, вибачитися перед дитиною.

Використана література:

1.    О. Кононко. Культивуємо спілкування без тиску. Ж-л «Дошкільне виховання» №5/2017.

2.    Г. Остапенко. Ненасильницьке спілкування - стратегія життя. Ж-л «Дошкільне виховання» №5/2017.

3.    О. Федорчук. Чи уміємо ми спілкуватися з дитиною?. Ж-л «Практичний психолог: дитячий садок» №9/2017. 

4.    Інтернет ресурс.      

В консультативному пункті працювала вихователь Яремчук В.В.